сяйний

БЛИСКУ́ЧИЙ (який дає блиск, блищить); БЛИСКОТЛИ́ВИЙ (який часто або постійно блискає); СЯ́ЮЧИЙ, СІЯ́ЮЧИЙ поет., СЯ́ЙНИЙ поет., ОСЯ́ЙНИ́Й поет., СЯЙЛИ́ВИЙ поет. (який блищить, відбиваючи світло; про очі — який блищить, світиться від радості, вдоволення і т. ін.); ІСКРИ́СТИЙ, ІСКРОМЕ́ТНИЙ поет., ЗІРЧА́СТИЙ поет., ЗІРЧА́ТИЙ рідше (який сяє іскрами); ЗО́РЯНИЙ поет., ЗІРКА́ТИЙ розм. (про очі); ПРОМЕНИ́СТИЙ (ПРОМЕНЯ́СТИЙ), ПРОМІ́ННИЙ, ПРОМІНЯ́СТИЙ розм., РОЗПРОМІ́НЕНИЙ підсил. Я́СНИ́Й поет. (пройнятий світлом). Чорні, як терен, блискучі очі миготіли, аж бігали, неначе живе срібло (І. Нечуй-Левицький); Мед був густий, прозорий, зверху ніби посипаний блискотливими піщинками цукру, і весь сонячно світився (О. Донченко); По самому дну урочища блискоче вода, зайшовши із штучного моря й створивши тут, у колись похмурім яру, тихий сяючий затон (О. Гончар); Поблід від жалю ясний Серафим І тихо знявся мовчазний угору, Закривши вид крилом сіяючим своїм (Леся Українка); Черниш повернувся до сусіда обличчям. Великі, іскристі, як вугіль, очі нерухомо світились на нього з-під краю шинелі, якою вони були вкриті обидва (О. Гончар); І хлопчик, мружачись на іскрометний морський простір, сидить на камені (О. Донченко); Хрусткий вечірній холодок — Як серця перша охолода. І ще осіннього болота Зірчастий не засклив льодок (М. Рильський); Гордий промінь в тієї зорі, Та в нім туга палає огниста, І сіяє та зірка вгорі, Мов велика сльоза промениста (Леся Українка); В ці хвилини все здавалося йому прекрасним: стиснуті бліді губи, пошерхле від вітру довгасте обличчя, ..і променясті сірі очі (С. Журахович). — Пор. 2. яскра́вий.

ЯСКРА́ВИЙ (який випромінює сильне світло), Я́СНИЙ, БЛИСКУ́ЧИЙ, СЛІПУ́ЧИЙ підсил., СВІ́ТЛИЙ, ПЛОМЕНИ́СТИЙ, ПОЛУМ'Я́НИЙ, СЯ́ЮЧИЙ, СЯЙЛИ́ВИЙ, СЯ́ЙНИЙ поет., Я́РИЙ, ЯРКИ́Й розм. рідко. Двері рипнули на іржавих завісах, яскравий жмут сонячного проміння вдерся до комірчини (О. Донченко); Ой місяцю ясний, не крийся за хмари (Д. Луценко); Сиділа Маруся край віконця й дивилася на зорі блискучі, на небо прозоре (Марко Вовчок); Спалахують сліпучі вогні електрозварювання (Остап Вишня); Що вони росли та виростали, то вони пильніш поглядали (на шлях). І раненько-ранком при світлому сонечку, і пізненько ввечері при зореньках іскристих (Марко Вовчок); Як вона прокинулася, пломенистий промінь задав їй світом у вічі несподівано (Марко Вовчок); Над містом сходило обмите полум'яне сонце (О. Донченко); Обидві вони молилися до зорі ранкової, до сонця багряного, що викочувалося з-за обрію, чисте, умите, сяюче (А. Шиян); Він підвів голову, і йому в око впала сяйлива, синювата зоря (Н. Рибак); На майдані Сяйні огнища горять (Я. Щоголів); Іскра тліла в попелі важкім і ятрилась, мов незагойна рана, все не могла ожить в огні яркім (Леся Українка). — Пор. 1. блиску́чий.

Я́СНИ́Й (про день, місяць, пору дня, року — в період якого світить сонце), СО́НЯЧНИЙ, ПОГІ́ДНИЙ, ПОГІ́ДЛИВИЙ, ПОГО́ЖИЙ, СВІ́ТЛИЙ, ПРОЗО́РИЙ, ЯСКРА́ВИЙ, СЯ́ЙНИЙ поет., РОЖЕ́ВИЙ поет., ПРОМЕНИ́СТИЙ, ПРОМЕНЯ́СТИЙ (ПРОМІНЯ́СТИЙ рідше). Ранок був ясний, погожий, не дуже душний (І. Нечуй-Левицький); День випав погожий, сонячний (Панас Мирний); Якщо в погідну пору вийти на берег (моря), може здатися, що дійшов до краю світу (З. Мороз); Надійшли погідливі дні, закипіла робота (Мирослав Ірчан); Церкви Божі в кришталеві дні погожі молоділи та біліли на майданах (Т. Осьмачка); А день був такий світлий, такий чистий (Григорій Тютюнник); Я люблю прозору синю осінь (Н. Забіла); На Везувій і на Капрі не варт було.. їхати в такий не досить яскравий день (Леся Українка); Ти, як сонце, душу Мені освітила, Так, як ранок сяйний, Розігнала тугу (М. Костомаров); У сяйві рожевого ранку пишаються сади в білому буйному цвіті (С. Васильченко); Йде весна, весела, промениста (М. Гірник); Променястий ранок.