сількось

БА́ЙДУ́ЖЕ (у знач. предик. — не має значення, неважливо), БАЙДУ́ЖКИ розм., ОДНА́КОВО, ВСЕ ОДНО́ (УСЕ́ ОДНО́), ДАРМА́ розм., НЕВА́ЖНО розм., СІ́ЛЬКІСЬ (СІ́ЛЬКОСЬ) заст., ЧХА́ТИ підсил. розм., НАЧХА́ТИ підсил. розм., ПЛЮВА́ТИ підсил. розм., НАПЛЮВА́ТИ підсил. розм.; НІЧО́ГО розм. (не заважає, не має значення). Байдуже, хто говорить (М. Коцюбинський); — Не холодно, Блаженко? — питається старший лейтенант. — Байдужки (О. Гончар); — А хіба тобі не однаково, в якій бригаді працювати? — дивується Петро Іванович (М. Ю. Тарновський); Мені все одно, що воно там написано, бо я його незугарна прочитати (І. Нечуй-Левицький); Настрій у мене був піднесений, хоч сани і не чекали мене біля двору. Дарма, якось доберусь (О. Гуреїв); — Та звідки ви взяли? — Гудзій розвів руками. — Неважно (А. Головко); — Хоч, може, і не буду більше членствувати, та сількісь: Веселий Кут у дві тисячі десятин хоч кого заспокоїть навіки (Панас Мирний); — Треба знати, з ким ведешся. Ви думали, чим мені сподобалися? Що професор? Начхати! (П. Загребельний); — Це, знаєте, зовсім не входить в наші плани. Будь інший час — тоді що! Наплювать (Г. Хоткевич); Йому нічого, а Маланці горе велике (М. Коцюбинський).

I. ГАРА́ЗД част. (уживається для вираження згоди), ДО́БРЕ, ЗГО́ДА, ІДЕ́ розм., СІ́ЛЬКІСЬ (СІ́ЛЬКОСЬ) заст., ІНО́СЕ (ІНО́СИ) заст.; СЛА́ВНО розм. (з відтінком схвалення висловленого, запропонованого); ХАЙ (НЕХА́Й) (УЖЕ́) ТАК, ХАЙ розм., НЕХА́Й розм., НЕХ діал. (після роздумів або під тиском обставин, доказів тощо). Христя прохала батька привезти з міста гостинця.. — Гаразд, добре! — сміється гірко Пилип (Панас Мирний); Ну, добре, — сказала Килина, сповнюючись холодною й твердою рішучістю. — Хай так... хай... (Є. Гуцало); (Функе:) Ну, добре, згода! Я згоден на цей шлюб (І. Кочерга); — Федір Іванович, вип'ємо! — крикнув Власов. — Іде! (Панас Мирний); — От, кажу, мене й посадили. — Ну, сількісь, — каже (чоловік), — я тебе навчу, що робить, щоб швидше випустили (О. Стороженко); — Де общеє добро в упадку, Забудь отця, забудь і матку, Лети повинність ісправлять. — Іноси! — Низ сказав (І. Котляревський); — Я ще змалку таку охоту маю до грамоти, що Господи! — От і славно!.. Приходь щовечора до мене, будемо вчитись (М. Коцюбинський); Нехай, коли будете мати охоту послухати, оповім при стрічі (М. Коцюбинський).