титулований

ЗНА́ТНИЙ (який належить до знаті), АРИСТОКРАТИ́ЧНИЙ, ВИСО́КИЙ, БЛАГОРО́ДНИЙ, РОДОВИ́ТИЙ, ІМЕНИ́ТИЙ, ТИТУЛО́ВАНИЙ, ВЕЛИКОРО́ДНИЙ заст., ГОНОРО́ВИЙ заст., МОСТИ́ВИЙ заст.; МОЖНОВЛА́ДНИЙ, ВЕЛЬМО́ЖНИЙ заст., ВЕЛИКОМО́ЖНИЙ заст. (знатний, багатий, який має значну владу); ДВОРЯ́НСЬКИЙ, ШЛЯХЕ́ТНИЙ, ШЛЯХЕ́ТСЬКИЙ (який належить до дворянства, до шляхти); СПИНКОВИ́Й із сл. панство, дворянство, заст. (спадковий). Вихованки стояли в їдальні, .. благоговійно і боязко чекаючи знатну гостю (О. Донченко); Пані Олімпія довгим поглядом окинула його, поглядом, у котрім виразно малювалася погорда аристократичної натури до плебея (І. Франко); (Хуса:) Сьогодні в мене будуть гості з Риму, високі родом гості! (Леся Українка); — Що ж — вона хоч і не іменитого роду, але чесної сім'ї (Леся Українка); А панночка й голову задерла, виступає так, наче вже вона княгиня великородна (Марко Вовчок); На балконах під балдахінами сиділо вельможне панство (О. Довженко); — Та от бач, полюбив молодець дівчину, ну і дівчина не від того. Молодець не нашого міщанського роду — син нашого війта, а дівчина, бач, роду шляхетського (П. Куліш); Спинкове панство.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. титулований — ТИТУЛОВАНИЙ – ТИТУЛЬНИЙ Титулований. Який має титул, спадкове або почесне королівське чи дворянське звання, а також переносно: титулований вельможа, титулована знать, титулований поет. Титульний. Літературне слововживання
  2. титулований — ТИТУЛО́ВАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до титулува́ти; // титуло́вано, безос. пред. Титуловано його [Г. Сковороду] і українським Сократом, і українським Платоном, .. називано і деїстом, і пантеїстом, і спіритуалістом, і психологічним моністом (з газ.). Словник української мови у 20 томах
  3. титулований — титуло́ваний дієприкметник Орфографічний словник української мови
  4. титулований — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до титулувати. || титуловано, безос. присудк. сл. 2》 у знач. прикм. Який має титул (у 1 знач.); вельможний. || Який одержав найменування, що свідчить про визнання заслуг, високих якостей; визнаний. Титулований поет. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. титулований — [тиетулованией] м. (на) -ному/ -н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
  6. титулований — ТИТУЛО́ВАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до титулува́ти; // титуло́вано, безос. присудк. сл. Титуловано його [Г. Сковороду] і українським Сократом, і українським Платоном,.. Словник української мови в 11 томах