титулований

титуло́ваний

-а, -е.

1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до титулувати.

|| титуловано, безос. присудк. сл.

2》 у знач. прикм. Який має титул (у 1 знач.); вельможний.

|| Який одержав найменування, що свідчить про визнання заслуг, високих якостей; визнаний. Титулований поет.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. титулований — ТИТУЛОВАНИЙ – ТИТУЛЬНИЙ Титулований. Який має титул, спадкове або почесне королівське чи дворянське звання, а також переносно: титулований вельможа, титулована знать, титулований поет. Титульний. Літературне слововживання
  2. титулований — ТИТУЛО́ВАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до титулува́ти; // титуло́вано, безос. пред. Титуловано його [Г. Сковороду] і українським Сократом, і українським Платоном, .. називано і деїстом, і пантеїстом, і спіритуалістом, і психологічним моністом (з газ.). Словник української мови у 20 томах
  3. титулований — титуло́ваний дієприкметник Орфографічний словник української мови
  4. титулований — ЗНА́ТНИЙ (який належить до знаті), АРИСТОКРАТИ́ЧНИЙ, ВИСО́КИЙ, БЛАГОРО́ДНИЙ, РОДОВИ́ТИЙ, ІМЕНИ́ТИЙ, ТИТУЛО́ВАНИЙ, ВЕЛИКОРО́ДНИЙ заст., ГОНОРО́ВИЙ заст., МОСТИ́ВИЙ заст.; МОЖНОВЛА́ДНИЙ, ВЕЛЬМО́ЖНИЙ заст., ВЕЛИКОМО́ЖНИЙ заст. Словник синонімів української мови
  5. титулований — [тиетулованией] м. (на) -ному/ -н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
  6. титулований — ТИТУЛО́ВАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до титулува́ти; // титуло́вано, безос. присудк. сл. Титуловано його [Г. Сковороду] і українським Сократом, і українським Платоном,.. Словник української мови в 11 томах