титулований
ТИТУЛО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до титулува́ти;
// титуло́вано, безос. присудк. сл.
Титуловано його [Г. Сковороду] і українським Сократом, і українським Платоном,.. називано і деїстом, і пантеїстом, і спіритуалістом, і психологічним моністом (Літ. Укр., 4.XII 1962, 3).
2. у знач. прикм. Який має титул (у 1 знач.); вельможний.
Він [Жан-Жак Руссо] писав, що справді достойних i чесних людей, справжню доброчесність треба шукати серед простого народу, а не серед титулованої й багатої знаті (Наука… 6, І962, 26);
// Який одержав найменування, що свідчить про визнання заслуг, високих якостей; визнаний.
Титулований поет.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- титулований — титуло́ваний дієприкметник Орфографічний словник української мови
- титулований — ТИТУЛОВАНИЙ – ТИТУЛЬНИЙ Титулований. Який має титул, спадкове або почесне королівське чи дворянське звання, а також переносно: титулований вельможа, титулована знать, титулований поет. Титульний. Літературне слововживання
- титулований — [тиетулованией] м. (на) -ному/ -н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
- титулований — ТИТУЛО́ВАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до титулува́ти; // титуло́вано, безос. пред. Титуловано його [Г. Сковороду] і українським Сократом, і українським Платоном, .. називано і деїстом, і пантеїстом, і спіритуалістом, і психологічним моністом (з газ.). Словник української мови у 20 томах
- титулований — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до титулувати. || титуловано, безос. присудк. сл. 2》 у знач. прикм. Який має титул (у 1 знач.); вельможний. || Який одержав найменування, що свідчить про визнання заслуг, високих якостей; визнаний. Титулований поет. Великий тлумачний словник сучасної мови
- титулований — ЗНА́ТНИЙ (який належить до знаті), АРИСТОКРАТИ́ЧНИЙ, ВИСО́КИЙ, БЛАГОРО́ДНИЙ, РОДОВИ́ТИЙ, ІМЕНИ́ТИЙ, ТИТУЛО́ВАНИЙ, ВЕЛИКОРО́ДНИЙ заст., ГОНОРО́ВИЙ заст., МОСТИ́ВИЙ заст.; МОЖНОВЛА́ДНИЙ, ВЕЛЬМО́ЖНИЙ заст., ВЕЛИКОМО́ЖНИЙ заст. Словник синонімів української мови