титулування
ТИТУЛУВА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. титулува́ти.
— Я вас розумію, товаришу… — Гречкун запнувся на слові, не знаючи, як назвати свого співбесідника, бо повне титулування здалося йому якимось неприродним і помпезним (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 109).
2. Слово, словесна формула, якими йменується особа згідно з її почесним званням, службовим становищем і т. ін.
— Не вірю, панночко,.. що першу людину на землі бог створив з глини, а жінку — з чоловічого ребра і прочая, і прочая, як любить кінчати своє титулування російський цар (Кол., Терен.., 1959, 234).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- титулування — титулува́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- титулування — Слово чи словесна формула, якими називають духовну особу при звертанні до неї згідно з її титулом Словник церковно-обрядової термінології
- титулування — ТИТУЛУВА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. титулува́ти. – Я вас розумію, товаришу... – Гречкун запнувся на слові, не знаючи, як назвати свого співбесідника, бо повне титулування здалося йому якимось неприродним і помпезним (Ю. Бедзик). Словник української мови у 20 томах
- титулування — -я, с. 1》 Дія за знач. титулувати. 2》 Слово, словесна формула, якими йменується особа згідно з її почесним званням, службовим становищем і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
- титулування — Титулува́ння, -ня с. Величаніе по титулу, титулованіе. Шейк. Словник української мови Грінченка