1. Словник української мови в 11 томах

титулувати

ТИТУЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. Називати згідно з титулом, званням, чином і т. ін.

У царській армії мав бути генеральський смотр [огляд] військ. А там один солдат дуже погано знав службу. От його взводний і ротний підучають, як кого титулувать (Україна.., I, 1960, 25);

Митрополит Сільвестр змушений був виконувати вимоги Хмельницького й титулував його: «нашей земли начальник, й повелитель» (Іст. УРСР, І, 1953, 241);

// Називати, іменувати когось за родом занять, діяльності тощо.

[Жірондист:] Що вам треба, мій пане? [Монтаньяр:] Се чому так титулуєш? [Жірондист:] Бо «громадянин» — недоречний титул: шпиг і тюремщик — пан тепер над нами (Л. Укр., II, 1951, 165).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. титулувати — титулува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. титулувати — див. НАЗИВАТИ, ІМЕНУВАТИ; р. титулювати. Словник синонімів Караванського
  3. титулувати — Називати духовну особу за її титулом Словник церковно-обрядової термінології
  4. титулувати — ТИТУЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., кого. Називати згідно з титулом, званням, чином і т. ін. У царській армії мав бути генеральський смотр [огляд] військ. А там один солдат дуже погано знав службу. Словник української мови у 20 томах
  5. титулувати — -ую, -уєш, недок., перех. Називати згідно з титулом, званням, чином і т. ін. || Називати, іменувати когось за родом занять, діяльності тощо. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. титулувати — Титулувати, -лую, -єш гл. Титуловать, называть по титулу. Словник української мови Грінченка