тишком

ПО́ТАЙ (так, щоб ніхто не знав, не дізнався; таємно від когось, від усіх), ПОТАЄ́МНО (ПОТАЄ́МНЕ рідше), ТАЄ́МНО, ТАЄМНИ́ЧО (ТАЄМНИ́ЧЕ), СТИ́ХА, НИ́ШКОМ, КРАДЬКОМА́, НА́ЗИРЦІ, НА́ЗИРЦЕМ, ПО-ЗМО́ВНИЦЬКОМУ, ПО-ЗМО́ВНИЦЬКИ, ТИХЕ́НЬКО розм., ТАЙКО́М розм., ТАЙКОМА́ розм., ПОТАЙКО́М розм., ПО́ТАЙКИ розм., ПО́ТАЙЦІ розм., ПОТАЄ́МКИ розм., ПОТАЄ́МЦІ розм., СПО́ТАЙНА (СПО́ТАЙНЯ) (СПО́ТАННЯ) розм., ТИХЦЕ́М розм., ТИ́ШКОМ розм., ТИ́ШКОМ-НИ́ШКОМ (НИ́ШКОМ-ТИШКОМ) розм., СПІДТИ́ХА-ТИ́ХА розм., ПО́КРАДЬКИ розм., КРА́ДЬКИ розм., КРА́ДЬКОМ розм., ПОТАЄ́НЦІ розм., ПО́ТАЙНО розм., КРИТКОМА́ діал., НА́ЗИРКОМ діал., ПО́ЗИ́РЦІ діал., СПО́ТИНЬГА діал.; ІНКО́ГНІТО (не відкриваючи свого імені). Життя Лазареве круто змінилось ще з тої ночі, як його потай од усіх забрали з тюрми і посадили в вагон (М. Коцюбинський); Відчуття таке, ніби хтось тут є, хтось дихає потаємно в цій напівтемряві, за одними з дверей (Ю. Андрухович); Таємно від Франки собі в зяті вона мітила багацького сина Юрка Хомаху (С. Чорнобривець); Огей одриває погляд від Аксель, яка про щось таємниче шепотілася з Суворим (О. Досвітній); Нехай брешуть, нехай брешуть, добрешуться лиха, а ми двоє, серце моє, любімося стиха (пісня); Якось-то мати нишком од батька продали мішок борошна (Грицько Григоренко); — Сиджу я під вербою, стережу рушники та крадькома од хазяйки вишиваю хмелем собі сорочку (І. Нечуй-Левицький); Він пішов за Іссою назирці, не хотів, щоб вона його помітила (П. Загребельний); Мандрівник поклав свого клунка, вечеряє, а сам назирцем все дивиться на господиню (Ф. Малицький); Він про щось по-змовницьки пошептався з Хаєцьким, переморгнувся, потім обидва шугнули кудись (О. Гончар); — Чоловік у нужді знав, що ніхто йому нічого не дасть, він тихенько і взяв... (Г. Квітка-Основ'яненко); Помолився (Максим) заходовому сонцю так, як молилися його діди й прадіди, як молився тайком і його батько (І. Франко); Так старенький із старою День у день сварився, А козак із їх дочкою Тайкома любився (П. Куліш); Прийшов козак до дівчини вечорком Та й проситься у дівчини потайком (пісня); — Наші товариші, потайки від фашистів, харчі збирають, то на кухні вкрадуть, то на складі, то випросять і потім таємно розносять хворим, виснаженим (А. Хижняк); (Мартіан:) На тії кошти, що мав би я потратити, щоб двір сей тобі вже не пустинею здавався, я помагаю потаємки вбогим (Леся Українка); Думала (Одарка) десь у бур'яні спотайна у якого-небудь маленького дівчатка навчитися (вишивати) (Л. Яновська); Мати йому давала (гроші) та й брав тихцем від батька (Лесь Мартович); Двадцять вісім літ прожив Ігор, а ніколи не носив за пазухою каменюк, ні на кого не нападав тишком (Ю. Шовкопляс); Ковалишину хату, кузню і кусень городу купив тишком-нишком Микита (П. Козланюк); Ні, я не буду спочивати, Бо й ти приснишся. І в малий Райочок мій спідтиха-тиха Підкрадешся, наробиш лиха... (Т. Шевченко); Не захотів (Валерій), щоб вона прийшла до полустанку, виїхав покрадьки (Ю. Мушкетик); Хоч і не гарно крадьки (втікати), але що ж, як інакше не можна (Г. Хоткевич); І про любовні муки з юнаком Він розмовляти розпочав крадьком (переклад М. Бажана); Не довго думавши, вони забрали все своє добро і перевезлися потаєнці з Мессіни до Неаполя (переклад М. Лукаша); (Лавро:) Поганий час настав! Завод, мов павутиною павук, Кати потайно оточили скрізь (Є. Кротевич); — Не чуже ж я візьму, а своє. Коли не дають самі, треба криткома брати (Б. Грінченко); Пішов (Гриць); а я за ним назирком (Марко Вовчок); Тим часом, як Митрофан щось прогугукає, саме там, із жита, спотиньга й вирине двоє сумних призабутих слів — туман дрижить (В. Швець); Ніхто не знав, ніхто не чув, І нагло в місті дзвін загув, Міністр інкогніто прибув (О. Олесь).

ТИ́ХО, СЛА́БКО, СЛА́БО, НЕГО́ЛОСНО, НЕГУ́ЧНО, ГЛУ́ХО, ПРИГЛУ́ШЕНО, МО́ВЧКИ (без розмов, без співів); НИ́ШКОМ, НИ́ШКОМ-ТИ́ШКОМ розм., ТИ́ШКОМ-НИ́ШКОМ розм., ТИ́ШКОМ розм., ЗНИ́ШКА розм., ТИХЦЕ́М розм. (без розмов, не порушуючи тиші); СТИ́ХА, ПОТИ́ХО (ПОТИ́ХУ) розм., СТИ́ХУ розм., ВПІВГО́ЛОСА (УПІВГО́ЛОСА), НАПІВГО́ЛОСНО (ПІВГО́ЛОСНО рідше), НАПІВГО́ЛОСОМ (ПІВГО́ЛОСОМ рідше), НАПІВГО́ЛОСА (ПІВГО́ЛОСА рідше), ПОТИХЕ́НЬКО (ПОТИХЕ́НЬКУ) розм., ПОТИХЕ́СЕНЬКУ розм., ПРИТИ́ШЕНО (не на повний голос, стишеним голосом). Тихо, наче од вітру, скрипнула хвіртка (М. Стельмах); (Прісцілла (слабо)): Гаразд (Леся Українка); Капітан Землянцов неголосно вигукнув знайомі короткі слова команди (Л. Первомайський); У вікно знадвору хтось постукав. Спочатку негучно, за хвилинку — гучніше, тривожно (Ю. Смолич); — Чого ж вони хотять від нас, ті доктори? — глухо спитав Замфір (М. Коцюбинський); Ми їхали мовчки з тобою, Для щастя не знаючи слів (М. Рильський); Перед нею затихну, поплачу нишком, та й годі (Марко Вовчок); Зупинися нишком-тишком Над рум'яним білим личком (С. Руданський); І що я людям заподіяла? Сиджу собі в хаті тишком-нишком та Богу молюся (І. Нечуй-Левицький); Тим часом дівчата знишка щось пошепотіли (С. Васильченко); Ти засни на моїй долоні, Я тихцем заспіваю тобі (Д. Павличко); Там стиха шепочуть зеленії віти (Леся Українка); — Еге-ге! — каже потиху сотник Костомара (П. Куліш); — Оченятка мої милі, — Шепче донці мати стиху (П. Грабовський); — Ех, товариш Гавриш! — промовив упівголоса Осика (Г. Косинка); Козаки розмовляли напівголосно (П. Панч); Хор заспівав тихо, півголосом (І. Нечуй-Левицький); Ходили вони з Тіною й на колодки до лісництва, де дівчата співали сумних пісень і тільки напівголосом (Ю. Мушкетик); І вірші хтось читав про вічний бій Півголосно, та повною душею (Л. Первомайський); Через кілька хвилин він з'явився і повів Ївгу до літака. Щось напівголоса сказав льотчику, познайомив його з Ївгою (Н. Рибак); — Афанасію Єгоровичу, вам світло не заважатиме? — притишено запитав Вітрук (О. Лупій). — Пор. 1. ти́хий.