туговухий
ГЛУХИ́Й (який не чує); ГЛУХУВА́ТИЙ, ПРИ́ГЛУХИЙ, ТУГОВУ́ХИЙ рідше, ГЛУХЕ́НЬКИЙ розм., ПРИ́ГЛУ́ХУВАТИЙ розм. (який недочуває). — Та чи ви глухі, тітонько? Оглухли? (О. Довженко); У сорок першому році його батько, хоч був глухуватий після контузії, одержаної ще в першу світову війну, пішов на фронт (П. Загребельний); Проповідник, старий Вінцентій, ..чоловік предобродушний і приглухий (І. Франко); Як людина, що звикла говорити з туговухим чи під великий шум, поранений нерозмірено голосно відповів (А. Головко); Не показна вона з себе, кирпатенька і трошки глухенька (Ганна Барвінок); При столі.. сидять: старий Гільзе, його стара жінка, сліпа й приглухувата, їх син Готліб і невістка Луїза (Леся Українка).
Джерело:
Словник синонімів української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- туговухий — тугову́хий прикметник рідко Орфографічний словник української мови
- туговухий — ТУГОВУ́ХИЙ, а, е, рідко. Який погано чує; глухуватий. Як людина, що звикла говорити з туговухим чи під великий шум, поранений нерозмірено голосно відповів: – Чотири атаки відбили сьогодні (А. Головко); // у знач. ім. тугову́хий, хого, ч. Той, хто погано чує; глухуватий. Словник української мови у 20 томах
- туговухий — -а, -е, рідко. Який погано чує; глухуватий. || у знач. ім. туговухий, -хого, ч. Той, хто погано чує; глухуватий. Великий тлумачний словник сучасної мови
- туговухий — ТУГОВУ́ХИЙ, а, е, рідко. Який погано чує; глухуватий. Як людина, що звикла говорити з туговухим чи під великий шум, поранений нерозмірено голосно відповів: — Чотири атаки відбили сьогодні (Головко, І, 1957, 286); // у знач. ім. тугову́хий, хого, ч. Той, хто погано чує; глухуватий. Словник української мови в 11 томах