1. Орфографічний словник української мови

туговухий

тугову́хий

прикметник

рідко

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. туговухий — ТУГОВУ́ХИЙ, а, е, рідко. Який погано чує; глухуватий. Як людина, що звикла говорити з туговухим чи під великий шум, поранений нерозмірено голосно відповів: – Чотири атаки відбили сьогодні (А. Головко); // у знач. ім. тугову́хий, хого, ч. Той, хто погано чує; глухуватий. Словник української мови у 20 томах
  2. туговухий — -а, -е, рідко. Який погано чує; глухуватий. || у знач. ім. туговухий, -хого, ч. Той, хто погано чує; глухуватий. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. туговухий — ГЛУХИ́Й (який не чує); ГЛУХУВА́ТИЙ, ПРИ́ГЛУХИЙ, ТУГОВУ́ХИЙ рідше, ГЛУХЕ́НЬКИЙ розм., ПРИ́ГЛУ́ХУВАТИЙ розм. (який недочуває). — Та чи ви глухі, тітонько? Оглухли? (О. Словник синонімів української мови
  4. туговухий — ТУГОВУ́ХИЙ, а, е, рідко. Який погано чує; глухуватий. Як людина, що звикла говорити з туговухим чи під великий шум, поранений нерозмірено голосно відповів: — Чотири атаки відбили сьогодні (Головко, І, 1957, 286); // у знач. ім. тугову́хий, хого, ч. Той, хто погано чує; глухуватий. Словник української мови в 11 томах