1. Словник української мови в 11 томах

туговухий

ТУГОВУ́ХИЙ, а, е, рідко. Який погано чує; глухуватий.

Як людина, що звикла говорити з туговухим чи під великий шум, поранений нерозмірено голосно відповів: — Чотири атаки відбили сьогодні (Головко, І, 1957, 286);

// у знач. ім. тугову́хий, хого, ч. Той, хто погано чує; глухуватий.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. туговухий — тугову́хий прикметник рідко Орфографічний словник української мови
  2. туговухий — ТУГОВУ́ХИЙ, а, е, рідко. Який погано чує; глухуватий. Як людина, що звикла говорити з туговухим чи під великий шум, поранений нерозмірено голосно відповів: – Чотири атаки відбили сьогодні (А. Головко); // у знач. ім. тугову́хий, хого, ч. Той, хто погано чує; глухуватий. Словник української мови у 20 томах
  3. туговухий — -а, -е, рідко. Який погано чує; глухуватий. || у знач. ім. туговухий, -хого, ч. Той, хто погано чує; глухуватий. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. туговухий — ГЛУХИ́Й (який не чує); ГЛУХУВА́ТИЙ, ПРИ́ГЛУХИЙ, ТУГОВУ́ХИЙ рідше, ГЛУХЕ́НЬКИЙ розм., ПРИ́ГЛУ́ХУВАТИЙ розм. (який недочуває). — Та чи ви глухі, тітонько? Оглухли? (О. Словник синонімів української мови