тугувато

ВА́ЖКО присудк. сл. (про наявність знегод, труднощів, страждань), ТЯ́ЖКО, ТРУ́ДНО, СКРУ́ТНО, СУТУ́ЖНО, ТУ́ГО, НЕЛЕ́ГКО, ГІ́РКО, НЕСО́ЛОДКО, НЕПЕРЕ́ЛИВКИ розм.; ВАЖКУВА́ТО, ТРУДНОВА́ТО, ТУГУВА́ТО (до певної міри). Тяжко, важко в світі жити Сироті без роду (Т. Шевченко); Віддали Остапа в економію в погоничі на всю сівбу. Трудно було малому (А. Головко); Скрутно.. зимою Романові.. чобіт немає у нього (С. Васильченко); Щороку сутужно Хомі, щороку нестає свого хліба (М. Коцюбинський); Ростом я, знаєте, нижчий за мого першого номера, то на глибоких місцях мені доводилося зовсім туго (О. Гончар); — Нелегко вам на початку було, та, мабуть, і зараз тугувато (І. Цюпа); Я скитався сиротою, Гірко мені було! (С. Руданський); Насті-то легше, вона ще з восьмого класу протоптала стежку на ферму... А от Докійці, Парасці і Федорці несолодко (І. Цюпа); Бачить Максим, що непереливки, скликає своїх товаришів докупи (І. Франко); На ферму прийшла незабаром після випускного вечора. Було їй спершу важкувато (Я. Гримайло); — Раз хочеш, значить досягнеш, хоч буде й труднувато (П. Дорошенко).