убиватися

ГОЛОСИ́ТИ над ким-чим, по кому-чому і без додатка (голосно плакати на похороні, весіллі тощо), ЗАВО́ДИТИ за ким-чим, ТУЖИ́ТИ за ким-чим, рідше по кому-чому, ПОБИВА́ТИСЯ над ким-чим; ПРИМОВЛЯ́ТИ до кого, ПРИКА́ЗУВАТИ до кого, ПРИЧИТА́ТИ над ким, розм., ПРИЧИ́ТУВАТИ над ким, розм. (над небіжчиком — плачучи, примовляти); УБИВА́ТИСЯ (надто тяжко). — На кого ж ти нас покинула? — голосила Марина над помершою (померлою) матір'ю (Панас Мирний); Невелика була вартість срібних та мідяних прикрас.., але тепер мусив Мстислав добути і їх, щоби оплатити плачок-жалібниць, що мали заводити на похороні (Юліан Опільський); Гірко побивалась над тілом чоловіка нещасна дружина (І. Цюпа); Вона тужила й голосила голосно, як тужать по мертвому (І. Нечуй-Левицький); Все їх гукала, все до їх примовляла: "Тату мій, тату! Нащо ви мене покинули?" (Марко Вовчок); Христя теж не стримала сліз. Але не приказувала, як мати, — тільки глибоко відхлипувала та судорожно здригалась, тамуючи в собі тяжкий біль (А. Іщук); Тужила би, тужила (Маруся), русою косою шию овиваючи, і причитувала би над кимось помершим (померлим) (Г. Хоткевич). — Пор. 1. пла́кати.

СУМУВА́ТИ (пройматися почуттям суму, журби), ЖУРИ́ТИСЯ, ПЕЧА́ЛИТИСЯ, СМУТИ́ТИСЯ, ТУЖИ́ТИ підсил., ПОБИВА́ТИСЯ підсил., ВБИВА́ТИСЯ (УБИВА́ТИСЯ) підсил., СМУТКУВА́ТИ розм., КРУШИ́ТИСЯ заст., фольк., БАНУВА́ТИ діал., ПЕЧА́ЛУВАТИ діал., ПЕЧА́ЛУВАТИСЯ діал.; НУДЬГУВА́ТИ, СКУЧА́ТИ (за ким-чим, без кого-чого і без додатка — сумувати без когось, чогось). — Не сумуй. Чи що тебе мучить? Скажи відверто: що тобі в нас не так? (О. Гончар); Христя сумувала, журилася, а часом сама гірко плакала (Панас Мирний); Печалиться й печалиться чогось дівчина. Уже б і заміж пора йти, але не виходить, хоч і траплялися добрі люди (М. Стельмах); Це була їхня (старих) звичка: коли одне смутилося, друге обов'язково мусило розважати (Ю. Яновський); Чом тобі хоч вітер не розкаже, Як тужу я й плачу? (А. Кримський); — Ти вже й так змарніла на виду: усе журишся, все смуткуєш та плачеш (І. Нечуй-Левицький); Мами прядуть кужіль та й співають свої дівоцькі співанки, але так сумно, якби банували за молодим віком (В. Стефаник); — Що ж ти, Василино, не нудьгуєш за своєю Комарівкою? — спитав ласкаво панич (І. Нечуй-Левицький). — Пор. засмути́тися, 1. нудьгува́ти.

УБИ́ТИСЯ (ВБИ́ТИСЯ) (упавши, вдарившись об щось, умерти; позбавити себе життя якимсь чином), РОЗБИ́ТИСЯ, ПРИБИ́ТИСЯ розм., ЗАБИ́ТИСЯ розм. — Недок.: убива́тися (вбива́тися), розбива́тися. Поліз у погріб я дулівки ще вточити... Що ж, пане-брате! Біс мене як пхнув. — Я й покотивсь... Ще як не вбивсь — не знаю (Л. Глібов); (Анна:) Вбиваються і лицарі, і коні, на гору добуваючись (Леся Українка); Хлопець залишився круглим сиротою, бо батько ще раніше розбився, упавши п'яний з мосту (І. Сенченко); Так забажається іноді вмерти, було. Нарошне босий по снігу бігаєш. Або, як літом, злізеш на лісу та плиг звідтіля, щоб прибитися (А. Тесленко); Бачу двері збитії виносять з шинку... "Що то таке?" — питаю людей. — Шинкар з жінкою забився! (Марко Вовчок).