узвичаїтися

ВЕСТИ́СЯ безос. (бути звичаєм, загальноприйнятим правилом), ВОДИ́ТИСЯ, ПОВО́ДИТИСЯ, УЗВИЧА́ЮВАТИСЯ, ЗАВЕ́ДЕНО безос.-присудк. сл. — Док.: повести́ся, узвича́їтися. Так велось у старосвітщину, що рада була старша од гетьмана (П. Куліш); Послів ввели к царю з пихою, Як водилося у Латин (І. Котляревський); Викосити леваду — то було синове діло, так уже повелося (С. Голованівський); — Це добре у вас заведено, що цілою громадою ви своїм молодятам допомагаєте на ноги стати (Панас Мирний). — Пор. уста́литися.

НАВЧИ́ТИСЯ (НАУЧИ́ТИСЯ рідко) чого, з інфін., із сполучним сл. як (набути певних знань, навичок, уміння що-небудь робити), ВИ́ВЧИТИСЯ чого і з інфін.; ПІДКУВА́ТИСЯ з чого, в чому і без додатка, розм. (набути певного запасу необхідних знань, відомостей); НАПРАКТИКУВА́ТИСЯ в чому, з інфін. і без додатка, НАТРЕНУВА́ТИСЯ в чому, з інфін., НАЛОВЧИ́ТИСЯ перев. з інфін., розм., НАЛОМИ́ТИСЯ чого, до чого, з інфін., розм., НАВИ́КНУТИ з інфін., розм., НАСОБА́ЧИТИСЯ перев. з інфін. і без додатка, фам. (унаслідок досвіду, певної практики набути навичок, спритності, хисту в чому небудь); ПРИВЧИ́ТИСЯ з інфін., до чого, ПРИЗВИЧА́ЇТИСЯ з інфін., до чого, УЗВИЧА́ЇТИСЯ з інфін., розм., ПРИНАТУ́РИТИСЯ діал. (виробити в собі навички, звичку до якоїсь справи, заняття). — Недок.: навча́тися (науча́тися), учи́тися (вчи́тися), вивча́тися, підко́вуватися, нало́млюватися, навика́ти, привча́тися, призвича́юватися, принату́рюватися. Навчитися грамоти; Навчитися грати на скрипці; Добре, ведіть, показуйте, Нехай стара мати Навчається, як дітей тих Нових доглядати (Т. Шевченко); Ще малим хлопцем він зробив маленьку скрипочку й сам вивчився грати козачка (І. Нечуй-Левицький); Вона діставала змогу повчитися (на курсах), трохи підкуватися з політграмоти (Г. Коцюба); Потім так напрактикувався хлопець (у списуванні віршів), що й свої вже рифми (рими) підгонив, а то й цілі рядки (А. Головко); Мишко так наловчився орудувати мандатом адмірала і примовляти до всіх комендантів та начальників, що пробивав тепер найсильніші загороди й перепони (В. Кучер); — Він у мене з далекої землі, аж із Чорної Гори — десь аж за венграми. Тепер таки наломивсь балакати по-козацьки (П. Куліш); Там якось і косить, і якось навіть жати Навик Ісакович, хоча нога й одна (М. Рильський); — Тихше, — просить співрозмовників господарка, — він (німець) по-нашому насобачився, не дай бог підслухає... (Ю. Яновський); Ховатись, бути пильним я вже привчився (Ю. Збанацький); Мені призвичаїтися до цієї складної науки трудно (Т. Масенко). — Пор. 1. вивча́ти.

УСТА́ЛИТИСЯ (закріпитися в певній формі), УЗВИЧА́ЇТИСЯ, ВСТАНОВИ́ТИСЯ (УСТАНОВИ́ТИСЯ), УКОРЕНИ́ТИСЯ (ВКОРЕНИ́ТИСЯ), ПРИЖИ́ТИСЯ, ПОВЕСТИ́СЯ розм. безос.; ЗАКОРЕНІ́ТИ (про щось негативне — міцно закріпитися). — Недок.: уста́люватися, узвича́юватися, встано́влюватися (устано́влюватися), встановля́тися (установля́тися), укорі́нюватися (вкорі́нюватися), укоріня́тися (вкоріня́тися), прижива́тися. Цілком усталилися на той час (XVI-XVII ст.) і епітети народнопісенних творів: коник сивенький, вороний; вода — тиха; річка — бистра (з журналу); Справді, не знаю, звідки встановилась за мною слава альтруїстки! (Леся Українка); Співанка могла увійти до збірника, закружляти льотом по всій країні, прижитися в народі на довгі роки (І. Волошин). — Пор. 1. вести́ся.