хваст
ХВАЛЬКО́ розм. (людина, яка любить хвалити себе, хвастати ким-, чим-небудь), ХВАСТУ́Н підсил. розм., ХВАСТ підсил. розм., ВИХВАЛЯ́КА підсил. розм.; САМОХВА́Л, САМОХВА́ЛЕЦЬ (той, хто хвалить себе); ФАНФАРО́Н розм. (хвалькуватий базіка). Якщо Леон не пустодзвін, не хвалько і підприємство його справді так розвивається, як він тут наплескав, то йому, мабуть, скоро доведеться поширити виробництво (Ірина Вільде); Отой Вітя, що сидить на третій парті від столу, страшенний хвастун (О. Іваненко); (Данило:) От уже й видко, що ти хваст! Чого ж то так, що як про тебе, то й пісня буде, а про мене ні? (І. Карпенко-Карий); Всі прозвали вихваляку, Вихваляку, Задаваку: Кіт-хвастун (Г. Бойко); І в великому натхненні Хоче ділом доказати (Атта Троль), Що не марний самохвалець, А митець великий справді (Леся Українка).
Значення в інших словниках
- хваст — хваст іменник чоловічого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
- хваст — див. хвалько Словник синонімів Вусика
- хваст — ХВАСТ, а, ч., розм. Те саме, що хвасту́н. Сестри сиділи й тихо насміхалися: – А що? Хвастати? А що? Хвастати?.. Хваст! Хвастик! (Панас Мирний); [Данило:] От уже й видко, що ти хваст! Чого же то так, що як про тебе, то й пісня буде, а про мене ні? (І. Карпенко-Карий). Словник української мови у 20 томах
- хваст — Зілля, хмиз Словник застарілих та маловживаних слів
- хваст — -а, ч. 1》 род. -а, діал. Те саме, що хвастун. 2》 род. -у, зах. Бур'ян. Великий тлумачний словник сучасної мови
- хваст — ХВАСТ, а, ч., розм. Те саме, що хвасту́н. Сестри сиділи й тихо насміхалися: — А що? Хвастати? А що? Хвастати?.. Хваст! Хвастик! (Мирний, І, 1954, 152); [Данило:] От уже й видко, що ти хваст! (К.-Карий, II, 1960, 64). Словник української мови в 11 томах
- хваст — Хваст, -ту м. 1) = хвастун. Семен — хваст такий, що як би хвіст, то б і боки пооббивав. Черк. у. 2) = бур'ян. Вх. Лем. 478. ум. хвастик. Словник української мови Грінченка