хлюпнути

ЛИНУ́ТИ (почати литися раптово й з великою силою), ПОЛИ́ТИ, ПОЛИ́ТИСЯ, ПОСИ́ПАТИ, ХЛИ́НУТИ підсил., РИ́НУТИ підсил., ХЛЮ́ПНУТИ, БУРХНУ́ТИ розм., БУ́ХНУТИ розм., ПОЛЛЯ́ТИСЯ рідко; ПОРИ́НУ́ТИ розм., УПЕРІ́ЩИТИ (ВПЕРІ́ЩИТИ) розм., УШКВА́РИТИ (ВШКВА́РИТИ) розм., ПОРОСНУ́ТИ розм., ПОЛОСНУ́ТИ розм., ПОЛОСОНУ́ТИ підсил. розм., ЗАПІ́ЖИТИ розм. (про дощ); ПРОРВА́ТИСЯ (перев. про розплавлений метал). Дощ, як з відра, линув на землю — і зразу покрив її калюжами (Панас Мирний); Став дужчий вітер віять, такий, що аж з ніг валяє, та ще й з холодного краю. Ба, далі й дощ полив добренький (збірник "Народні оповідання"); Сльози раптом полились з очей, неначе забило випадком розкопане джерело (І. Нечуй-Левицький); Дощ посипав шпарко і рясніше (Ю. Смолич); Дощ хлинув шаленим водоспадом (Ю. Мокрієв); З обох очей техніка ринули рясні опади (А. Крижанівський); Перші краплини, важкі, як олово, застукали по листках, і слідом за цим хлюпнула злива (О. Донченко); А вода в Десні прибуває й прибуває: вершками лізе на берег, і ось бурхнуло й покотилось по рівчаках і долинах (О. Десняк); Я не боюся хмари, зливи! .. Нехай і повінь валом бухне, Моя відвага не потухне (І. Франко); Поринули весняні води, задзюрчали струмочки, заклекотали в ярках, розіллялись широкою повіддю (М. Коцюбинський); Дощ, як несподівано вперіщив, так швидко й перестав (Ю. Збанацький); Незабаром і дощ ушкварив такий, що ну! (А. Свидницький); — Тільки рушили стежкою, за Клаповухим, а дощ як поросне (І. Вирган); Дощ полоснув мов з відра (І. Цюпа); Насунулись хмари, посипалась крупа пополовині з холодним дощем, а потім наглий дощ запіжив, аж захлющав (І. Нечуй-Левицький); Коли вона (сталь) піде, прорветься, над ковшами іскрами згора, — серце вдарить, серце стрепенеться, як і в того, що кричить "ура" (М. Рудь). — Пор. 2. ли́ти.

ХЛЮ́ПАТИ (про воду та іншу рідину — рухаючись, утворювати плескіт, хлюпання), ХЛЮ́ПАТИСЯ, ПЛЕСКА́ТИ, ПЛЕСКА́ТИСЯ, ПЛЕСКОТА́ТИ (ПЛЕСКОТІ́ТИ) підсил., ПЛЕСКОТА́ТИСЯ (ПЛЕСКОТІ́ТИСЯ) підсил., ПЛЮ́СКАТИ, ПЛЮ́СКАТИСЯ, ПЛЮЩА́ТИ, БИ́ТИ підсил., БИ́ТИСЯ підсил., ХЛЮПОТА́ТИ (ХЛЮПОТІ́ТИ) підсил., ХЛЮПОТА́ТИСЯ (ХЛЮПОТІ́ТИСЯ) підсил., ПЛЮСКОТА́ТИ (ПЛЮСКОТІ́ТИ) підсил., ПЛЮСКОТА́ТИСЯ (ПЛЮСКОТІ́ТИСЯ) підсил., ШУЛЬПОТІ́ТИ діал., ХЛЮ́СКАТИ діал. — Док.: хлю́пну́ти, хлю́пнутися, плесну́ти, плесну́тися, плю́снути, плю́снутися, хлю́снути. Поряд ласкаво і лагідно хлюпає море (Д. Ткач); Під ногами тихо, воркітливо хлюпались ніжні хвилі річки (Ю. Збанацький); З морським капітаном ми (комбайнери) схожі по силі: Обидва долаєм негоди в путі. Обом нам до ніг б'ються-плескають хвилі — Йому голубі, А мені золоті (С. Олійник); В балці голубливо плескався сріблястий струмок (Я. Качура); Десь близько, ніби сріблястий дзвіночок, плескотів потік (С. Скляренко); Працювали, розмовляли, метушились робітники, плюскала вода, бухтіла парова машина (Б. Грінченко); Дрібна хвиля плюскалась об берег і гасла на піску (С. Журахович); Морська вода, така прозора, побіля берега плющить (Н. Забіла); Вода б'є в скелю; Сталь біжить по жолобу, як вода, і хлюпоче, і грає, падаючи в глибокий ківш (В. Собко); З хмар безперестанно дощ хлюпотів (Я. Щоголів); Дніпрові хвилі хлюпочуться у мене біля ніг (О. Довженко); Хвиля радісно плюскоче та ластиться до човна (І. Франко); Сірий надокучливий дощ плюскотів за вікнами (І. Цюпа); Води Німана плюскочуться блакитні (М. Рильський); Море легенько хвилювалось, тонісінькі хвильки плюскотілись біля берега (Ю. Збанацький); Гурт диких качок.. шульпотіли плескатими носами в куширях (Григорій Тютюнник); Дощ хлюскав у віконницю (Панас Мирний).

ХЛЮ́ПАТИ (про воду, рідке болото тощо — просочуючись, протікаючи, утворювати характерні звуки — плескіт), ХЛЯ́ПАТИ розм., ХЛЮЩА́ТИ розм., ПЛЮЩА́ТИ розм. — Док.: хлю́пну́ти, хля́пнути, хлю́снути, плю́снути. Вода вже хлюпала в протертих Марининих туфлях (Л. Дмитерко); Чим далі, тим ставало грузькіше, і вже у багатьох солдатів хляпало у чоботях (В. Большак); — Ноги грузнуть, аж в постолах хлющить (М. Коцюбинський); Під ногами плющав розмочений ґрунт (О. Десняк). — Пор. ча́вкати.

ХЛЮ́ПАТИ на кого-що (рвучкими рухами обливати, оббризкувати водою або іншою рідиною когось, щось), ПЛЕСКА́ТИ, ПЛЮ́СКАТИ, ПЛЮ́ХКАТИ розм. — Док.: хлю́пну́ти, плесну́ти, плю́снути, плю́хнути. Хлопчик щулиться, мляво хлюпає на себе воду (І. Багмут); Старша кума плескала (вино) на стелю, а за нею хата вся хвалою розлягалася (Я. Качура). — Пор. 3. бри́зкати.

ХЛЮ́ПАТИ (занурюючись у воду, рухаючись у воді, утворювати плескіт, хлюпання), ПЛЕСКА́ТИ, ПЛЮ́СКАТИ. — Док.: хлю́пну́ти, плесну́ти, плю́снути. Хвиля над нивами ходить, над випасом хлюпають весла (М. Зеров); В нічній тиші різко плескали весла й важкі краплі води спадали з них у ріку (Н. Рибак); В тумані лунко плещуть весла (М. Стельмах).

ХЛЮ́ПНУ́ТИСЯ (упасти, зануритися в воду, рідке болото, утворюючи плескіт), ХЛЮ́ПНУ́ТИ, БО́ВТНУТИСЯ, БО́ВТНУТИ, ПЛЮ́СНУТИСЯ, ПЛЮ́СНУТИ, ПЛЮ́ХНУТИСЯ розм., ПЛЮ́ХНУТИ розм. — Недок.: хлю́патися, хлю́пати, плю́скатися, плюскати, плю́хатися розм. плю́хкатися розм. плю́хати розм. плю́хкати розм. Хлюпнувся у річку Іван — в Інгульці! Прожектор піймав його. Куль хуртовина, — по ньому стріляли німецькі стрільці (І. Нехода); Біжать до теслі хлопці з поля — І човен хлюпає в ріку (М. Стельмах); Він бовтнувся всім тілом у воду (А. Головко); Хлопець і незчувся, як, кулею просвистівши в повітрі, плюхнувся в самісіньке баговиння (Ю. Збанацький); Плюхкає в розчин цеглина (О. Кундзич).

ШМО́РГАТИ розм. (із сл. ніс — з шумом утягувати носом повітря), ХЛЮ́ПАТИ розм., ПІДТЯ́ГУВАТИ (ПІДТЯГА́ТИ) розм. — Док.: шморгнути, шморгону́ти, хлю́пнути, підтягти́ (підтягну́ти). Іванко шморгав носом, утирав його верхом долоні (В. Гжицький); Мій товариш голосно хлюпає розквашеним носом (Ю. Збанацький); Біля воза рюмсала Галька. Яшко теж підтягав носом (П. Панч).