хлюпатися

БО́ВТАТИСЯ (рухатися по воді з шумом), БРЬО́ХАТИСЯ розм., ТАЛА́ПАТИСЯ розм.; БО́ВТАТИ перев. чим (зануривши у воду руку, ногу, палицю і т. ін. і водячи нею там, утворювати шум, плескіт). — Док.: бо́втну́тися, бо́втну́ти. Обидва хлопчаки весело бовтались у воді, і вона незабаром стала як молоко (О. Донченко); Пере Ганна сорочки, а син купається, пірнає, брьохається, хлюпається, грає, як та риба, в чистій воді (І. Нечуй-Левицький); Мар'ян прислухається, як уже спокійніше, очевидно, діставши дна, стогне, чортихається і талапається в річці отець Миколай (М. Стельмах); (Олеся:) Дай мені одну вудочку, і я половлю. (Влас:) Знов бовтатимете, усю рибу розполохаєте? (М. Кропивницький). — Пор. 1. хлю́патися.

ПІРНУ́ТИ (швидко зануритися у воду або в якусь іншу рідину перев. з головою), ВПІРНУ́ТИ (УПІРНУТИ), ПОРИ́НУТИ, НИРНУ́ТИ розм., ПУРНУ́ТИ розм., КА́НУТИ перев. поет., ДА́ТИ НУРКА́ діал.; ШУБО́ВСНУТИ, ШУБО́ВСНУТИСЯ, ХЛЮ́ПНУ́ТИСЯ, ПЛЮ́СНУТИ розм., ПЛЮ́ХНУТИ розм., ПЛЮ́ХНУТИСЯ розм. (з плюскотом, шумом). — Недок.: пірна́ти, впірна́ти (упірна́ти), порина́ти, ниря́ти, пурна́ти, дава́ти нурка́, шубо́встатися, хлю́патися, плю́скати, плю́хати, плю́хатися, плю́хкати розм. плю́хкатися розм. Німий.. миттю роздягнувся, з розгону влетів у воду, пірнув, довго не з'являвся на поверхні, потім вигулькнув уже далеко від берега (П. Загребельний); Білого лебедя як не чорни, — він упірне й однаковий буде (прислів'я); Замовкла русалочка, В Дніпро поринула, Мов пліточка (Т. Шевченко); (Флегон:) Та се, бач, так, як літом в річку лізти: спочатку жаско, а нирнеш — то й рай. Отак же й християнам умирати (Леся Українка); Ти прочнешся, раз останній Очі поведеш... Пролепечеш: — Прощавайте!.. — В озеро пурнеш! (М. Костомаров); Після Січі і Батурина Палій, мов у воду канувши,.. випірнув аж у Варшаві: пірнув у Дніпр, а випірнув за Віслою (Д. Мордовець); Тут і там відбивалось блакиттю синє небо у плесі. Таке чисте, гладеньке і лагідне, аж тягнуло дати стрімголов нурка в безодню (П. Козланюк); Гаврило, шубовснувши в воду, випірнув ген-ген за течією (Є. Гуцало); Ненадійний пристрій не витримав ваги тілистого запорожця, і він каменем шубовснувся в воду (С. Добровольський); Лебедик хлюпнеться і вирне (Є. Гребінка); Яків випустив весло, майнув руками і важко плюхнув у воду (О. Донченко); Роман плюхнувся і поплив, дрібно перебираючи руками (І. Ле).

ХЛЮ́ПАТИ (про воду та іншу рідину — рухаючись, утворювати плескіт, хлюпання), ХЛЮ́ПАТИСЯ, ПЛЕСКА́ТИ, ПЛЕСКА́ТИСЯ, ПЛЕСКОТА́ТИ (ПЛЕСКОТІ́ТИ) підсил., ПЛЕСКОТА́ТИСЯ (ПЛЕСКОТІ́ТИСЯ) підсил., ПЛЮ́СКАТИ, ПЛЮ́СКАТИСЯ, ПЛЮЩА́ТИ, БИ́ТИ підсил., БИ́ТИСЯ підсил., ХЛЮПОТА́ТИ (ХЛЮПОТІ́ТИ) підсил., ХЛЮПОТА́ТИСЯ (ХЛЮПОТІ́ТИСЯ) підсил., ПЛЮСКОТА́ТИ (ПЛЮСКОТІ́ТИ) підсил., ПЛЮСКОТА́ТИСЯ (ПЛЮСКОТІ́ТИСЯ) підсил., ШУЛЬПОТІ́ТИ діал., ХЛЮ́СКАТИ діал. — Док.: хлю́пну́ти, хлю́пнутися, плесну́ти, плесну́тися, плю́снути, плю́снутися, хлю́снути. Поряд ласкаво і лагідно хлюпає море (Д. Ткач); Під ногами тихо, воркітливо хлюпались ніжні хвилі річки (Ю. Збанацький); З морським капітаном ми (комбайнери) схожі по силі: Обидва долаєм негоди в путі. Обом нам до ніг б'ються-плескають хвилі — Йому голубі, А мені золоті (С. Олійник); В балці голубливо плескався сріблястий струмок (Я. Качура); Десь близько, ніби сріблястий дзвіночок, плескотів потік (С. Скляренко); Працювали, розмовляли, метушились робітники, плюскала вода, бухтіла парова машина (Б. Грінченко); Дрібна хвиля плюскалась об берег і гасла на піску (С. Журахович); Морська вода, така прозора, побіля берега плющить (Н. Забіла); Вода б'є в скелю; Сталь біжить по жолобу, як вода, і хлюпоче, і грає, падаючи в глибокий ківш (В. Собко); З хмар безперестанно дощ хлюпотів (Я. Щоголів); Дніпрові хвилі хлюпочуться у мене біля ніг (О. Довженко); Хвиля радісно плюскоче та ластиться до човна (І. Франко); Сірий надокучливий дощ плюскотів за вікнами (І. Цюпа); Води Німана плюскочуться блакитні (М. Рильський); Море легенько хвилювалось, тонісінькі хвильки плюскотілись біля берега (Ю. Збанацький); Гурт диких качок.. шульпотіли плескатими носами в куширях (Григорій Тютюнник); Дощ хлюскав у віконницю (Панас Мирний).

ХЛЮ́ПАТИСЯ (обливати, оббризкувати себе або один одного водою; рухатися, бризкатися в воді, утворюючи плескіт, хлюпання), ХЛЮ́ПАТИ рідше, ПЛЕ́СКАТИСЯ, ПЛЕСКОТА́ТИСЯ (ПЛЕСКОТІ́ТИСЯ) підсил., ПЛЕСКОТА́ТИ (ПЛЕСКОТІ́ТИ) підсил., ПЛЮ́СКАТИСЯ, ПЛЮ́СКАТИ, ХЛЮПОТА́ТИСЯ (ХЛЮПОТІ́ТИСЯ) підсил., ХЛЮПОСТА́ТИСЯ підсил. розм., ПЛЮСКОТА́ТИСЯ (ПЛЮСКОТІ́ТИСЯ) підсил., ПЛЮСКОТА́ТИ (ПЛЮСКОТІ́ТИ) підсил., ПОЛОСКА́ТИСЯ розм., ХЛЮ́СКАТИСЯ діал. — Здорово ж тобі таланить, Миколо, — хлюпаючись біля умивальника, каже Брага-бульдозерист (О. Гончар); Знай хлюпа і плюска, Мов у калюжі гуска! (П. Гулак-Артемовський); Дельфіни плескались, збивали на чорній воді гейзери світла (Леся Українка); Вода, хоч купатись іще не можна було, тягла так до себе, що весь час плюскалися в ній руками (Ірина Вільде); Біля яру щось хлюпоталося у воді. — То, мабуть, баришні купаються, — каже Іван (Панас Мирний); Курбала довго вовтузився на кухні.., потім хлюпотівся у тазі з водою, пирскаючи ротом (О. Досвітній); Зняв (Отава) піжамну куртку, відкрутив кран, довго хлюпостався під холодним струменем води (П. Загребельний); Дощ лив густо, сильно.. Посеред вулиці хлопчики, високо закотивши довгі штанці, підстрибували. А поруч плюскоталися гуси (П. Автомонов); Та мої товариші за той час.. Сорочки та гачі поскидали І з веселим криком та сміхами Плюскотали вже у срібних хвилях (І. Франко); Вона (риба) плюскотіла, рябила поверхнею моря (М. Трублаїні); З купальні стрибає у воду Наталя, бовтається, плаває, полощеться (С. Васильченко); Вони у воді хлюскались та били ногами (І. Франко). — Пор. 1. бо́втатися.

ХЛЮ́ПНУ́ТИСЯ (упасти, зануритися в воду, рідке болото, утворюючи плескіт), ХЛЮ́ПНУ́ТИ, БО́ВТНУТИСЯ, БО́ВТНУТИ, ПЛЮ́СНУТИСЯ, ПЛЮ́СНУТИ, ПЛЮ́ХНУТИСЯ розм., ПЛЮ́ХНУТИ розм. — Недок.: хлю́патися, хлю́пати, плю́скатися, плюскати, плю́хатися розм. плю́хкатися розм. плю́хати розм. плю́хкати розм. Хлюпнувся у річку Іван — в Інгульці! Прожектор піймав його. Куль хуртовина, — по ньому стріляли німецькі стрільці (І. Нехода); Біжать до теслі хлопці з поля — І човен хлюпає в ріку (М. Стельмах); Він бовтнувся всім тілом у воду (А. Головко); Хлопець і незчувся, як, кулею просвистівши в повітрі, плюхнувся в самісіньке баговиння (Ю. Збанацький); Плюхкає в розчин цеглина (О. Кундзич).