хлюпати

БРИ́ЗКАТИ кого-що, чим і без додатка (обдавати, покривати бризками), ШПУВА́ТИ діал.; ПО́РСКАТИ чим і без додатка, ПИ́РСКАТИ чим і без додатка, ПРИ́СКАТИ розм. (з силою, зокрема випускаючи воду з шумом через рот); КРОПИ́ТИ, ОКРОПЛЯ́ТИ (ОКРО́ПЛЮВАТИ), СПРИ́СКУВАТИ, СПО́РСКУВАТИ (кого-що, чим — дрібними бризками); ЗБРИ́ЗКУВАТИ, СКРО́ПЛЮВАТИ (СКРОПЛЯ́ТИ) (злегка). — Док.: бри́знути, побри́зкати, шпуйну́ти, по́рснути, пи́рснути, при́снути, покропи́ти, окропи́ти, спри́снути, спо́рснути, збри́знути, скропи́ти. Почали жінки бризкати їй в обличчя водою, аж поки вона очутилась (Б. Грінченко); Тимчасом дід Оникій нарвав пучок зілля, вмочив у відро, бризкав на бджоли, прискав водою з рота й заганяв до улика (І. Нечуй-Левицький); Порснувши водою на штани, він так сильно натиснув прасом, що стіл затріщав (О. Бойченко); Павло, голий до пояса, стояв над великою емальованою мискою і пирскав на всі боки водою (В. Кучер); Бризки від хвиль.. рясно кропили палубу (О. Донченко); Другого дня в рожевім надвечірку Краплистий дощ отави окропив (А. Малишко); Ніч панянки просиділи над прасуванням. Для Орисі й води не треба було: слізьми сприскувала, аж їй очі почервоніли (А. Свидницький); Дід Яків п'є з кварти воду і спорскує ротом на підлогу (П. Козланюк); Галя зробила з головою Кирила все, що їй хотілося, навіть одеколоном збризнула (В. Собко); Схаменулась травонька, як скропила її небесна росочка; піднялись стебелинки, розпускались цвіточки (Г. Квітка-Основ'яненко). — Пор. забри́зкати, 3. хлю́пати.

ХЛЮ́ПАТИ (про воду та іншу рідину — рухаючись, утворювати плескіт, хлюпання), ХЛЮ́ПАТИСЯ, ПЛЕСКА́ТИ, ПЛЕСКА́ТИСЯ, ПЛЕСКОТА́ТИ (ПЛЕСКОТІ́ТИ) підсил., ПЛЕСКОТА́ТИСЯ (ПЛЕСКОТІ́ТИСЯ) підсил., ПЛЮ́СКАТИ, ПЛЮ́СКАТИСЯ, ПЛЮЩА́ТИ, БИ́ТИ підсил., БИ́ТИСЯ підсил., ХЛЮПОТА́ТИ (ХЛЮПОТІ́ТИ) підсил., ХЛЮПОТА́ТИСЯ (ХЛЮПОТІ́ТИСЯ) підсил., ПЛЮСКОТА́ТИ (ПЛЮСКОТІ́ТИ) підсил., ПЛЮСКОТА́ТИСЯ (ПЛЮСКОТІ́ТИСЯ) підсил., ШУЛЬПОТІ́ТИ діал., ХЛЮ́СКАТИ діал. — Док.: хлю́пну́ти, хлю́пнутися, плесну́ти, плесну́тися, плю́снути, плю́снутися, хлю́снути. Поряд ласкаво і лагідно хлюпає море (Д. Ткач); Під ногами тихо, воркітливо хлюпались ніжні хвилі річки (Ю. Збанацький); З морським капітаном ми (комбайнери) схожі по силі: Обидва долаєм негоди в путі. Обом нам до ніг б'ються-плескають хвилі — Йому голубі, А мені золоті (С. Олійник); В балці голубливо плескався сріблястий струмок (Я. Качура); Десь близько, ніби сріблястий дзвіночок, плескотів потік (С. Скляренко); Працювали, розмовляли, метушились робітники, плюскала вода, бухтіла парова машина (Б. Грінченко); Дрібна хвиля плюскалась об берег і гасла на піску (С. Журахович); Морська вода, така прозора, побіля берега плющить (Н. Забіла); Вода б'є в скелю; Сталь біжить по жолобу, як вода, і хлюпоче, і грає, падаючи в глибокий ківш (В. Собко); З хмар безперестанно дощ хлюпотів (Я. Щоголів); Дніпрові хвилі хлюпочуться у мене біля ніг (О. Довженко); Хвиля радісно плюскоче та ластиться до човна (І. Франко); Сірий надокучливий дощ плюскотів за вікнами (І. Цюпа); Води Німана плюскочуться блакитні (М. Рильський); Море легенько хвилювалось, тонісінькі хвильки плюскотілись біля берега (Ю. Збанацький); Гурт диких качок.. шульпотіли плескатими носами в куширях (Григорій Тютюнник); Дощ хлюскав у віконницю (Панас Мирний).

ХЛЮ́ПАТИ (про воду, рідке болото тощо — просочуючись, протікаючи, утворювати характерні звуки — плескіт), ХЛЯ́ПАТИ розм., ХЛЮЩА́ТИ розм., ПЛЮЩА́ТИ розм. — Док.: хлю́пну́ти, хля́пнути, хлю́снути, плю́снути. Вода вже хлюпала в протертих Марининих туфлях (Л. Дмитерко); Чим далі, тим ставало грузькіше, і вже у багатьох солдатів хляпало у чоботях (В. Большак); — Ноги грузнуть, аж в постолах хлющить (М. Коцюбинський); Під ногами плющав розмочений ґрунт (О. Десняк). — Пор. ча́вкати.

ХЛЮ́ПАТИ на кого-що (рвучкими рухами обливати, оббризкувати водою або іншою рідиною когось, щось), ПЛЕСКА́ТИ, ПЛЮ́СКАТИ, ПЛЮ́ХКАТИ розм. — Док.: хлю́пну́ти, плесну́ти, плю́снути, плю́хнути. Хлопчик щулиться, мляво хлюпає на себе воду (І. Багмут); Старша кума плескала (вино) на стелю, а за нею хата вся хвалою розлягалася (Я. Качура). — Пор. 3. бри́зкати.

ХЛЮ́ПАТИ (занурюючись у воду, рухаючись у воді, утворювати плескіт, хлюпання), ПЛЕСКА́ТИ, ПЛЮ́СКАТИ. — Док.: хлю́пну́ти, плесну́ти, плю́снути. Хвиля над нивами ходить, над випасом хлюпають весла (М. Зеров); В нічній тиші різко плескали весла й важкі краплі води спадали з них у ріку (Н. Рибак); В тумані лунко плещуть весла (М. Стельмах).

ХЛЮ́ПАТИСЯ (обливати, оббризкувати себе або один одного водою; рухатися, бризкатися в воді, утворюючи плескіт, хлюпання), ХЛЮ́ПАТИ рідше, ПЛЕ́СКАТИСЯ, ПЛЕСКОТА́ТИСЯ (ПЛЕСКОТІ́ТИСЯ) підсил., ПЛЕСКОТА́ТИ (ПЛЕСКОТІ́ТИ) підсил., ПЛЮ́СКАТИСЯ, ПЛЮ́СКАТИ, ХЛЮПОТА́ТИСЯ (ХЛЮПОТІ́ТИСЯ) підсил., ХЛЮПОСТА́ТИСЯ підсил. розм., ПЛЮСКОТА́ТИСЯ (ПЛЮСКОТІ́ТИСЯ) підсил., ПЛЮСКОТА́ТИ (ПЛЮСКОТІ́ТИ) підсил., ПОЛОСКА́ТИСЯ розм., ХЛЮ́СКАТИСЯ діал. — Здорово ж тобі таланить, Миколо, — хлюпаючись біля умивальника, каже Брага-бульдозерист (О. Гончар); Знай хлюпа і плюска, Мов у калюжі гуска! (П. Гулак-Артемовський); Дельфіни плескались, збивали на чорній воді гейзери світла (Леся Українка); Вода, хоч купатись іще не можна було, тягла так до себе, що весь час плюскалися в ній руками (Ірина Вільде); Біля яру щось хлюпоталося у воді. — То, мабуть, баришні купаються, — каже Іван (Панас Мирний); Курбала довго вовтузився на кухні.., потім хлюпотівся у тазі з водою, пирскаючи ротом (О. Досвітній); Зняв (Отава) піжамну куртку, відкрутив кран, довго хлюпостався під холодним струменем води (П. Загребельний); Дощ лив густо, сильно.. Посеред вулиці хлопчики, високо закотивши довгі штанці, підстрибували. А поруч плюскоталися гуси (П. Автомонов); Та мої товариші за той час.. Сорочки та гачі поскидали І з веселим криком та сміхами Плюскотали вже у срібних хвилях (І. Франко); Вона (риба) плюскотіла, рябила поверхнею моря (М. Трублаїні); З купальні стрибає у воду Наталя, бовтається, плаває, полощеться (С. Васильченко); Вони у воді хлюскались та били ногами (І. Франко). — Пор. 1. бо́втатися.

ХЛЮ́ПНУ́ТИСЯ (упасти, зануритися в воду, рідке болото, утворюючи плескіт), ХЛЮ́ПНУ́ТИ, БО́ВТНУТИСЯ, БО́ВТНУТИ, ПЛЮ́СНУТИСЯ, ПЛЮ́СНУТИ, ПЛЮ́ХНУТИСЯ розм., ПЛЮ́ХНУТИ розм. — Недок.: хлю́патися, хлю́пати, плю́скатися, плюскати, плю́хатися розм. плю́хкатися розм. плю́хати розм. плю́хкати розм. Хлюпнувся у річку Іван — в Інгульці! Прожектор піймав його. Куль хуртовина, — по ньому стріляли німецькі стрільці (І. Нехода); Біжать до теслі хлопці з поля — І човен хлюпає в ріку (М. Стельмах); Він бовтнувся всім тілом у воду (А. Головко); Хлопець і незчувся, як, кулею просвистівши в повітрі, плюхнувся в самісіньке баговиння (Ю. Збанацький); Плюхкає в розчин цеглина (О. Кундзич).

ЧА́ВКАТИ (про болото, твань, трясовину тощо), ЧАВКОТІ́ТИ підсил., ЧВА́КАТИ, ЧВАКОТІ́ТИ підсил., ЧМО́КАТИ, ЦМО́КАТИ, ЧВЯ́КАТИ розм., ЧМА́КАТИ розм., ЧМАКОТІ́ТИ підсил. розм. — Док.: ча́вкнути, чва́кнути, чмо́кнути, цмо́кнути. Під ногами чавкала багнюка (Ю. Збанацький); У ногах чавкотіла холодна вода (С. Чорнобривець); Брудно-сіре вариво з мокрого снігу чвакає під черевиками (В. Дрозд); Під ногами чвакотить болотяна твань (А. Хижняк); Прийшла весна і відтала земля стигло чмокала під ногами (В. Собко); Здавалося — йди хоч століття, все буде під ногами цмокати крута земля, сіятиме й сіятиме однаковий дощ (О. Гончар); Драглисте багно огидно чвякало під ногами (Григорій Тютюнник); Знову форсуємо темряву. Аж злість розбирає. А мокрі! — вже й під білизною чмакотить (Я. Баш). — Пор. 2. хлю́пати.

ШМО́РГАТИ розм. (із сл. ніс — з шумом утягувати носом повітря), ХЛЮ́ПАТИ розм., ПІДТЯ́ГУВАТИ (ПІДТЯГА́ТИ) розм. — Док.: шморгнути, шморгону́ти, хлю́пнути, підтягти́ (підтягну́ти). Іванко шморгав носом, утирав його верхом долоні (В. Гжицький); Мій товариш голосно хлюпає розквашеним носом (Ю. Збанацький); Біля воза рюмсала Галька. Яшко теж підтягав носом (П. Панч).