чесний

БЛАГОРО́ДНИЙ (про людину — який відзначається високими моральними якостями, керується високими принципами і т. ін.); ВЕЛИКОДУ́ШНИЙ (який відзначається безкорисливістю, великою доброзичливістю, не пам'ятає зла, не дріб'язковий); ШЛЯХЕ́ТНИЙ (який має високі моральні якості, що, зокрема, виявляються в поведінці, манерах, ставленні до кого-небудь). — Ви, Килино Олексіївно, благородна жінка, ви маєте благородне серце, і я хочу вам добра, я хочу вам помогти як людина людині... (Є. Гуцало); Зараз він був щедрий, великодушний, всі свої таємниці відкрив би товаришеві, аби тільки підбадьорити Гену (О. Гончар); Хотілося крикнути: "Не однімайте в мене Жені, будьте шляхетною людиною. Саїд Алі, молю вас!.." (І. Ле). — Пор. 1. поря́дний, 1. че́сний.

БЛАГОРО́ДНИЙ (про вчинки, поведінку, переконання і т. ін. — який відзначається високими моральними якостями, високими принципами і т. ін.); ВЕЛИКОДУ́ШНИЙ (який характеризується безкорисливістю, доброзичливістю, незлопам'ятністю, недріб'язковістю); ЛИ́ЦА́РСЬКИЙ (РИ́ЦАРСЬКИЙ) (який відзначається високими моральними якостями, що виявляються як самовідданість або як благородство манер, поведінки і т. ін.); ШЛЯХЕ́ТНИЙ (про поведінку, манери, ставлення до кого-небудь і т. ін.). — Ох, які ми сьогодні благородні, — зітхнув Христолобенко, — аж нудно, аж оскома на зубах од благородних слів (Є. Гуцало); Це великодушне й співчутливе ставлення до неї простих людей, їхні щирі слова зворушили серце Македонихи, розжалобили її до сліз (А. Шиян); Довбуш, мов живий, вставав в оповіданнях Юрчика в усій своїй могутній красі, чарівній лицарській вдачі (Г. Хоткевич); Хто зна, де цей тесляр з Крайньої Півночі міг навчитися рицарських тонкощів (О. Гончар); Марися мимоволі задивилась на це обличчя — бліде, чисте, одухотворене... "Є в ньому щось мужнє, шляхетне, воно позначене карбом величі..." (О. Гончар). — Пор. 2. че́сний.

НЕВИ́ННИЙ (про людину, а також із сл. душа, серце і т. ін. — який не має за собою аморальних учинків, помислів), ЧИ́СТИЙ, НЕПОРО́ЧНИЙ, БЕЗГРІ́ШНИЙ, НЕГРІ́ШНИЙ рідше, СВЯТИ́Й підсил., БЕЗГРІХО́ВНИЙ заст., ПРЕНЕПОРО́ЧНИЙ заст., поет. підсил., ПРЕЧИ́СТИЙ заст., поет. підсил.; НЕЗІПСО́ВАНИЙ, НЕЗІПСУ́ТИЙ розм. (який не піддався поганим впливам); ЦНОТЛИ́ВИЙ, НЕЗА́ЙМАНИЙ (перев. про дітей, молодих людей та жінок). Не забуду її душі, що дивилась крізь сині очі, — моєї душі, тільки далеко кращої, чистішої, невинної (М. Коцюбинський); (Роман:) Я мушу розказати Хведоні все, все... Нехай вона своєю чистою душею зважить і зміркує! Вона непорочна, як дитя (М. Кропивницький); Дивишся на дитину, як воно оченятами поводить, рученьками силкує, і думаєш: янгол, янгол! безвинне, безгрішне (Панас Мирний); Тяжко їй! Душі негрішній, молодій! (Т. Шевченко); На Прокопа як зверху подивиться — Кругом святий! (Л. Боровиковський); Він уже не сам на світі, йому довірилася ця чиста й незіпсована душа (П. Загребельний); На молоду, незайману душу потрапляли ті скарги, як вода на розпечену крицю (І. Ле). — Пор. 1. че́сний.

НЕВИ́ННИЙ (про жінку, рідше про чоловіка — який не жив статевим життям), ЦНОТЛИ́ВИЙ, НЕЗА́ЙМАНИЙ, ЧЕ́СНИЙ, ЧИ́СТИЙ, НЕПОРО́ЧНИЙ заст., поет. — Нехай (Галинка) не буде моєю дружиною, нехай залишається цнотливою дівчиною, але тільки зі мною (В. Земляк); Старша дружка вже наготовила і кетяг червоної калини — подати батькам вранці на ознаку, що молода — чесна, незаймана... (Ю. Смолич); — Марія, Марія, дівчина чиста, лілія біла... (Леся Українка).

ЧЕ́СНИЙ (який відзначається високими моральними якостями; який виражає ці якості тощо); ДОБРОЧЕ́СНИЙ, ЦНОТЛИ́ВИЙ (який живе чесно, дотримується всіх правил моралі; який виражає чесність); ПРАВДИ́ВИЙ, ЧИ́СТИЙ (який виражає правдивість, чесність); ПОРЯ́ДНИЙ (не здатний на погані, аморальні вчинки); НЕЗАПЛЯМО́ВАНИЙ, НЕЗАПЛЯ́МЛЕНИЙ, ДО́БРИЙ (який нічим не зганьбив себе). Чесним, хлопчику, будь у труді, у навчанні, у дружбі (С. Крижанівський); — Хотів би бути ваш друг доброчесним, щедрим, великодушним, але при таких пеньонзах, як у Грині Мамайчука, підтримувати чесність цнотливою дуже, ой, дуже важко! (О. Гончар); Здався він на слово честі, У нерівнім бою впавши, А Бояр, цнотливий лицар, Вірить лицарському слову (Леся Українка); Дмитренко чоловік правдивий, не одурив Чіпку (Панас Мирний); Він глянув на нас своїми ласкавими, чистими, як у дитини, очима (О. Досвітній); Гуцулка, горда тим, що вона мати, порядна жінка, ґаздиня, з мало укритим презирством поглядала на опришківську любаску (Г. Хоткевич); Ми завжди вибирали шлях одвертого бою, бо наше діло чисте і незаплямоване (В. Еллан); Знов ображений упоминається за своє добре ім'я (І. Франко). — Пор. 1. благоро́дний.

ЧЕ́СНИЙ (сумісний з правилами честі), ПРА́ВЕДНИЙ. Чесне діло роби сміло (приказка); Його знають старшини всіх підрозділів, з якими він вів не завжди чесну гру (Григорій Тютюнник); — Давно вже я молю Бога, що коли доведеться помирати, то щоб на війні, за праведне діло (О. Довженко). — Пор. 2. благоро́дний.

ШАНО́ВНИЙ (гідний поваги, пошани — часто у ввічливому звертанні), ШАНО́ВАНИЙ, ПОВА́ЖАНИЙ, ПОВА́ЖНИЙ, ГІ́ДНИЙ, ПОШТИ́ВИЙ (ПОЧТИ́ВИЙ) розм., ЧЕ́СНИЙ розм., ВЕЛЕ́БНИЙ заст., ПРЕВЕЛЕ́БНИЙ підсил. заст., ВАШЕ́ЦЬКИЙ (ВАШЕ́СЬКИЙ) заст., ВЕЛИ́ЧНИЙ заст. — Чи дозволиш мені просити твоєї руки в твого шановного ясновельможного панотця? (І. Нечуй-Левицький); Батько був поважаний та шанований чоловік, роботяга, яких на світі мало (Ю. Збанацький); Людям літнім і поважним він шанобливо тримав стремена (З. Тулуб); (Годвінсон:) Вас поважаючи, Едіто гідна, я зостаюсь (Леся Українка); — А хто ж вони, батьки твої старі? Либонь, поштиві ґазди та багаті (С. Голованівський); — Дякую щиро, громадо чесна! — зворушено сказав Грицько Авраменко (А. Головко); (Люцій:) Велебний отче, невже оце твоє останнє слово? (Леся Українка); Задзвонили в усі дзвони, З гармати стріляли, Превелебную громаду Докупи скликали (Т. Шевченко); А я роду не такого, щоб любила ледачого, а я роду вашецького, — люблю сина отецького (Словник Б. Грінченка); Каже милий, що ми будем Жити-панувати, І величні з нами люде — Знай бенкетувати (П. Куліш).