чужинецький

ІНОЗЕ́МНИЙ (який стосується іншої держави, країни, мови, належний їм), ЧУЖОЗЕ́МНИЙ, ЧУЖИ́Й, ЧУЖИ́НСЬКИЙ, ЧУЖИ́ННИЦЬКИЙ, ЧУЖИ́ННИЙ, ЧУЖОЗЕ́МСЬКИЙ розм., ЧУЖОСТОРО́ННІЙ розм., ЧУЖИНЕ́ЦЬКИЙ розм. Підійшли до Севастополя.. — на вулицях маніфестації, братання з іноземними матросами (О. Гончар); Надходять люди і тріском мов чужоземних заглушують море (М. Коцюбинський); Франко, як відомо, знав багато чужих мов (В. Самійленко); Узнав Данилко про городи руські. І про чужинські городи оповідав Мирослав (А. Хижняк); Звичайно, і Петрусь і Неллі не звуться вже так, як їхні батьки. Вони давно позмінювали свої прізвища, що різали смак своїм чужинницьким походженням (Мирослав Ірчан); Хотів би я всі мови знати,.. Щоб не вставляти, як перлини, У перстень рим чужинні звуки, А слово в слово перелити (Д. Павличко); Щодня короля одвідували чужоземські посланці (І. Нечуй-Левицький); В училищі тому опріч науки, належної до правництва, учено теж чужосторонніх мов (Олена Пчілка); Маркграф, забувши й про жону свою чужинецьку, мотався від замку до замку, жадібно перелічував посаг (П. Загребельний). — Пор. іншомо́вний.