шаліти

БОЖЕВО́ЛІТИ (ставати психічним хворим; узагалі втрачати здоровий глузд), БЕЗУ́МІТИ рідко; НАВІСНІ́ТИ підсил., СКАЖЕНІ́ТИ підсил., ШАЛЕНІ́ТИ підсил., ШАЛІ́ТИ підсил., НАВІЖЕНІ́ТИ підсил., рідше (втрачати розум, здоровий глузд). "Невже те все видалось мені? А може, я божеволію? з'явилася раптом думка (А. Шиян); Батареї без угаву молотили по них (дотах), осліплюючи і оглушуючи методичним вогнем гарнізони, що божеволіли в тих залізобетонних черепах (О. Гончар); Нещасний хлопець безумів зо страху (І. Франко); — Мені дух забиває. Я скаженію, я навіснію од кохання, — сказала вона (І. Нечуй-Левицький); Шаленіючи з жаху, присів (Фред) під якимсь обпаленим кущем і тут знову помітив біля себе Руді (В. Козаченко). — Пор. здурі́ти, збожево́літи.

БУШУВА́ТИ (про стихійні явища — діяти, виявлятися дуже бурхливо, з великою руйнівною силою), БУРХА́ТИ, ВИРУВА́ТИ, НУРТУВА́ТИ, НУРТУВА́ТИСЯ, БУЯ́ТИ рідше, БІСИ́ТИСЯ підсил., БІСНУВА́ТИСЯ підсил., ЛЮТУВА́ТИ підсил., ЛЮТУВА́ТИСЯ підсил. розм., ЛЮТИ́ТИСЯ підсил. розм., НАВІСНІ́ТИ підсил., СКАЖЕНІ́ТИ підсил., ШАЛЕНІ́ТИ підсил., ШАЛІ́ТИ підсил., САТАНІ́ТИ підсил. розм., БУ́ЙСТВУВАТИ підсил. рідко, БУРХОТА́ТИ (БУРХОТІ́ТИ) підсил. рідко, ЯРИ́ТИСЯ підсил. рідко, ЯРІ́ТИ підсил. рідко, ШПУВА́ТИ діал. А за вікном надворі бушує й казиться ніч — хуртовина (А. Головко); Далеко внизу, біля підніжжя скелі, бурхали розгнівані хвилі (О. Донченко); Вирували вітри, ламали дерева, збивали молодий плід в садах (К. Гордієнко); Вранці нуртувала, метляла колючими сніжинками хуртовина (Я. Гримайло); А надворі бісилась метелиця (Є. Кравченко); І роздиралася паща землі, вогонь вилітав і лизав це небо; поплавлені метали бризкали до хмар, ревли й біснувалися — так творилася Чорногора (Г. Хоткевич); Море лютує, стогне, сатаніє, зловтішно регоче (Д. Ткач); А нехай би море і як хвилювало і лютилося, ти пам'ятай, — вихрі в душі бувають іноді для нас тисячу раз тяжчі й грізніші, як море (О. Кобилянська); А хвиля бушувала й навісніла (В. Кучер); Голосніше шумів та скаженів Ненаситець по скелях, радіючи, здається, потонулими вчора жертвами і ждучи нових (Ю. Опільський); А степ не на жарт розгнівився, розбушувався, шаленіє та вибухає вихорами, ураганами без краю, без кінця! (Т. Масенко); Вітрів призначення — шаліти, рвати, Хилити в полі вікові дуби (Л. Первомайський); За вікнами, як і звечора, бурхотів степовий вітер, скавулив і бився (Г. Коцюба). — Пор. 1. вирува́ти.

ЗДУРІ́ТИ розм. (втратити здатність ясно сприймати, розсудливо міркувати, діяти і т. ін.), ОДУРІ́ТИ розм., ОБЕЗГЛУ́ЗДІТИ розм., ОЧМАНІ́ТИ розм., ОЧАМРІ́ТИ розм., ОЧМАРІ́ТИ розм., ЗАЧМЕЛІ́ТИ розм., ОШАЛІ́ТИ розм., ОЧУМІ́ТИ розм., УЧА́ДІТИ (ВЧА́ДІТИ) розм., ОШАЛЕНІ́ТИ розм. рідко, ОЧУМАНІ́ТИ розм. рідко, СТУМАНІ́ТИ розм. рідко, ОТУМАНІ́ТИ розм. рідко, ОБЕЛЕНІ́ТИ діал., зневажл. — Недок.: дурі́ти, чмані́ти, шалі́ти, шалені́ти, чумані́ти, тумані́ти. Можна здуріти від тої повіні корінців, брунатних, жовтих, білих, тонких, грубих, з землею й без землі (М. Коцюбинський); Вона, сердешна, одуріла, Вона, небога, полюбила Свого Петруся (Т. Шевченко); (Виборний:) Наталка так обезглузділа, що любить запропастившогося Петра? (І. Котляревський); Мчить ось навстріч цей же ошалілий Кульбака, геть очманів від радощів, що вирвавсь на волю (О. Гончар); Улас ледве навіть чув її (князівни) слова: він ніби очамрів і не зводив очей з її пишного лиця (І. Нечуй-Левицький); Від тієї задухи, від галасу, від усієї цієї дикої картини Шаміль зовсім очмарів (Д. Бузько); З того часу, коли граната Взяла у мене друга-брата, Учадів я, осліп, оглух (О. Олесь); Отець Онуфрій очуманів, зачувши річ молодиці (К. Гордієнко); — Сто рублів даси? — Що ти, стуманів! Дорого (В. Козаченко); — Зовсім отуманів... Як воно скоїлось — і не вгадає (Л. Глібов); Подивився Гус на па́пи Та й вийшов з палати!.. "Побороли! побороли!.." — Мов обеленіли (Т. Шевченко). — Пор. божево́літи, збожево́літи.

I. ЛЮТУВА́ТИ (бути в стані крайнього роздратування, гніву; дуже сердитися); ЛЮТИ́ТИСЯ, ЛЮТУВА́ТИСЯ, РОЗЛЮТО́ВУВАТИСЯ, РОЗЛЮ́ЧУВАТИСЯ, РОЗ'Я́ТРЮВАТИСЯ, БІСНУВА́ТИСЯ, ЗВІРІ́ТИ, СКАЖЕНІ́ТИ, ШАЛЕНІ́ТИ, ШАЛІ́ТИ, РОЗ'ЯРЯ́ТИСЯ, НАВІЖЕНІ́ТИ, НАВІСНІ́ТИ, САТАНІ́ТИ розм., ЯРИ́ТИСЯ розм., ЯРІ́ТИ розм., ЯРУВА́ТИ розм., РЕШЕТИ́ТИСЯ розм., БІСИ́ТИСЯ розм. рідше, МОРДУВА́ТИСЯ розм. рідше, ПАСІЮВА́ТИ діал. — Док.: розлютува́тися, розлюти́тися, роз'я́три́тися, озвірі́ти, розходи́тися, оскажені́ти, ошалені́ти, ошалі́ти, роз'яри́тися, осатані́ти, посатані́ти. Шовкун лютував, він не міг спокійно зносити того, що говорилося сьогодні з трибуни про Максюту (Д. Бедзик); Він лютився та трохи не бив сам себе, а при тім і директорові чимало прокльонів дісталось (Лесь Мартович); Я лютувавсь не менш за негоду, і хоч сьогодні втихомирилось надворі, навіть одлига, а в серці мому таки лишився жаль — за втраченим часом (М. Коцюбинський); Такий був (Данило) яросливий, що Боже борони! як розлютується, аж йому огневі іскри з очей скачуть (Марко Вовчок); — Я теж біснувався з його зухвальства. Ми мало не зчепилися (Я. Баш); Павло знімає зі спини (Хоми) чувал, .. половину відсипає. — Що ти, Павле, навіщо? — метушиться Хома. — Неси, кажу, — раптом звіріє Павло (Григорій Тютюнник); — Ти відчинила (кватирку)? — раптом озвіріла матушка Раїса (О. Донченко); Свекруха розсердилася, розходилася, нагримала на Якова, що жінці потурає (К. Гордієнко); Він (комендант міста Первомайська) лютував, скаженів, розстрілюючи і вішаючи особливо люто і нещадно (В. Козаченко); Коли справа доходить до колгоспів, тут угорець упинається, як віл. Тоді Хома шаленіє (О. Гончар); Він спалахує гнівом, шаліє (К. Гордієнко); Роз'ярився (Турн) і без пощади всіх косив (І. Котляревський); Олександра сатаніла. Її дратувало мовчання Настине (М. Коцюбинський); — Пригадуєте, як він посатанів, коли побачив вас? — розсміявся Суботін (Я. Баш); Простесенько к Палланту мчиться (Турн), Зубами скреготить, яриться (І. Котляревський); Оце тобі, враже, остання хвилина! Хотів нас загарбать? Не дуже ярій (П. Тичина); Потім ярує (Турн) од досади, Виводить військо із засади І гору покида, і ліс (І. Котляревський); Довго Яким решетився, кричав аж охрип (С. Ковалів); Дівчата мовби веселіли з того, як бісився Нестір (К. Гордієнко); Мордується, мов скажена пані (прислів'я); Колгоспники й трактористи насідають на Журяка, а Проць просто аж пасіює (В. Бабляк). — Пор. I. се́рдитися.

I. ПУСТУВА́ТИ (перев. про дітей — розважаючись, бавитися, гратися), БА́ЛУВАТИСЯ, ЗАБАВЛЯ́ТИСЯ, БЕШКЕТУВА́ТИ, ЖИРУВА́ТИ підсил., ДИТИ́НИТИСЯ розм., ДИТИНІ́ТИ розм., КАЗИ́ТИСЯ підсил. розм., ДУРІТИ підсил. розм., ШАЛІ́ТИ підсил. рідше, ГАРЮВА́ТИ підсил. діал., ТЛУМИ́ТИСЯ діал., ЗБИТКУВА́ТИ (ЗБИТКУВА́ТИСЯ) діал., ГАЙДАБУ́РИТИ діал. Зінька звикла.., щоб коло неї говорили, співали, щоб у хаті пустували та бавились діти (І. Нечуй-Левицький); Після цього ті учні, які найбільше кричать та балуються на перервах, зажурились (О. Донченко); Всі веселяться та забавляються, як кому припало до вподоби (І. Нечуй-Левицький); — Ми з братом жирували й розбили макітру з тістом (Григорій Тютюнник); Сміялися (хлопці) разом з усіма, співали, бігли в море, хлюпоталися там, обливалися водою, просто-таки казилися, немов маленькі (Ю. Збанацький); — Надвір шаліти! — гукнув старий (А. Свидницький); На толоці пастухи.. гарюють, борюкаються, як це й завжди водиться на пасьбі (А. Головко); Збігають (хлопчики) до моря, кидають у воду галькою, верещать, тлумляться (Р. Іваничук); — Ей, Влодзю, що з тебе буде? .. У школі збиткуєш, — підеш, небоже, гуси пасти (О. Маковей). — Пор. I. весели́тися, 1. гра́тися.