шепотіти

ШЕПТА́ТИ (говорити, вимовляти щось дуже тихо), НАШІ́ПТУВАТИ, ШЕПОТА́ТИ (ШЕПОТІ́ТИ), ПРИШІ́ПТУВАТИ, ВИШІ́ПТУВАТИ розм., ШАМОТІ́ТИ розм., ШАВКОТІ́ТИ розм., ШЕЛЕСТІ́ТИ розм., ПЕРЕШІ́ПТУВАТИ діал. — Док.: шепну́ти, прошепта́ти, нашепта́ти, шепотну́ти, прошепота́ти (прошепоті́ти), ви́шептати, прошамоті́ти, шеле́снути, прошелесті́ти. То всі кричать, то шепчуть тихо (І. Котляревський); Він мені почав нашіптувати, що ніби пролазив учора на самий берег Дніпра (Л. Смілянський); Розгладжує мати папірець рукою, а сама дивиться на свічечку і щось шепоче (І. Багряний); Баби перелякались на смерть і тільки хрестились та нишком шепотіли молитву (І. Нечуй-Левицький); Семениха щиро зітхала й пришіптувала: — Гріхи, гріхи! (Лесь Мартович); — Що це? — ледь вишіптує Юрко з перестраху (П. Козланюк); Мати намагалася звестися на лікоть. Вона опиралася на лаву і щось шамотіла (П. Панч); — Сідай, Іване. Сідайте, дочки, — ледве шелестіли старі Демидові вуста (О. Довженко); Перешіптувала (ворожка) якісь незрозумілі слова (О. Кобилянська).

ШЕПТА́ТИСЯ (розмовляти між собою дуже тихо), ШЕПОТА́ТИСЯ (ШЕПОТІ́ТИСЯ), ПЕРЕШІ́ПТУВАТИСЯ, ШУШУ́КАТИ розм., ШУШУ́КАТИСЯ розм., ПЕРЕШУШУ́КУВАТИСЯ розм.; ШЕПТА́ТИ, ШЕПОТА́ТИ (ШЕПОТІ́ТИ) (перев. із сл. один до одного, між собою і т. ін.). Її вистерігали, підглядали; шептались при ній (М. Коцюбинський); Молодиці шепоталися довгенько собі, а там і поснули (Марко Вовчок); Урядовці шепотілись, що тепер їм моторошно їздити по селах (О. Досвітній); Ніхто вже не перешіптувався по кутках, поснуло товариство (О. Гончар); Гудзій за столом президії про щось шушукався з Кузіним (А. Головко); Одні другим шептали, що сліпу Естерку.. ведуть (М. Коцюбинський); Вони йдуть аж у найгустішу кукурудзу далеко й там шепочуть удвійку (П. Козланюк); Єреміїні військові .. почали збиратись вночі докупи і про щось шепотіти поміж собою (І. Нечуй-Левицький).