шум

ГУДІ́ННЯ (чого і без додатка — сукупність багатьох низьких протяжних звуків), ГУЛ, ГУК, ГУГОТІ́ННЯ, ГУ́ГІТ, ГУД, СТУГОНІ́ННЯ, СТУ́ГІН, ДУДНІ́ННЯ (глухе); РЕВІ́ННЯ, РЕВ, РЕ́ВІТ діал. (сильне); ПЕРЕГУ́Д (нерівномірне). Здаля вже долітало притишене гудіння (Г. Епік); В залі прокотився тихий гул задоволення (В. Кучер); Скрізь було чути гук, шум, гам, свист (І. Нечуй-Левицький); На якусь мить у кімнату разом з ним вірвалось глухе гуготіння бою (Ю. Бедзик); Все рідне, все — і навіть рогачі Здалися рідними, — і рідний гугіт Солом'яного полум'я в печі (М. Рильський); Все дужче гуд над степами... Кипить і вирує гарман (С. Олійник); Стугоніння чути в степу.. — Експрес! (О. Гончар); Дивно було чути її голос серед безупинного стугону печей (М. Рудь); Ще досить пройшов Василько понад потоком, поки почув дудніння дерева, яке спускали з гори (А. Турчинська); Знадвору долітали сюди голоси, стукіт підків і ревіння автомобільної сирени (О. Донченко); За ревом моря Алі ледве дочув (М. Коцюбинський); Що наша дійсність? Ревіт гріз, Невтихомирне пекло смаги... (П. Грабовський); Пригадалось дальнє місто, Гудків тривожних перегуд (Р. Братунь). — Пор. 1. го́мін, гу́ркіт, I. 1. шум.

ГУ́РКІТ (протяжні, розкотисті звуки від ударів, падіння тощо), ГУРКОТА́ННЯ, ГУРКОТІ́ННЯ, ГРІМ, ГРИМОТА́ННЯ, ГРИМОТІ́ННЯ, ГРЮ́КІТ, ГРЮ́КАННЯ, ГУ́РКАННЯ, ГРЮКОТІ́ННЯ, ГРЮКАНИ́НА розм., ЯСА́ заст.; ВИ́ГРІМ, ГУРКОТНЯ́ розм., ГУРКОТНЕ́ЧА розм., ГУРКО́ТНЯВА розм. (дуже сильний); РОКОТА́ННЯ, РОКОТІ́ННЯ, РО́КІТ (монотонний). Долина розмірений гул вулиці, гуркіт лебідки, торохтіння транспортера на будівництві (О. Донченко); В поспішнім гуркотанні коліс чулась тривога (М. Коцюбинський); Всі мусили говорити голосно, щоб перекричати гуркотіння скатів (О. Гуреїв); Чути грім віддаленого бою (В. Собко); Далеко в лісі їхав віз, і його гримотіння луною розстилалося між деревами (Г. Хоткевич); Місто! Гамір, грюкіт, гуркотнява (П. Загребельний); Чути було якесь ритмічне грюкання та глухий гук, що скидався на шум недалекого урагану (С. Васильченко); Він.. вчув дальнє гуркання ворожої гармати (О. Ільченко); Грюкотіння вже котилося вулицею села (М. Томчаній); Я в серці, друзі, пронесу Гармат важких страшну ясу (А. Малишко); І ревіння моторів, і трахкання зеніток, і вигрім могутнього вибуху — все було неймовірним (О. Гончар); Гуркотня гармат.. гнала їх усіх у рятівне підпіччя (І. Ле); Ночами на трасі гуркотнеча моторів помітно вщухала (В. Логвиненко); Хвилі б'ються об берег з ритмічним рокотанням (Т. Масенко); Часом чути було рокотіння великокаліберних кулеметів (О. Довженко); Гуркіт підвід, рокіт моторів, іржання коней — все ставало зараз помітно лункішим, ніж вдень (О. Гончар). — Пор. гуді́ння, торохті́ння, 1. шум.

ПЕРЕ́СУ́ДИ мн., розм. (детальне, часто недоброзичливе обговорення чиїхось вчинків, поведінки тощо), РОЗМО́ВИ мн., ПЕРЕГУ́ДИ мн., розм., СУД-ПЕРЕСУ́Д розм., БАЛАЧКИ́ мн., розм., ТО́ЛКИ мн., рідше; ПОГОВІ́Р, ПО́ГОЛОС, ПОГОЛО́СКА, ПОМО́ВКА, ПОГОЛО́СОК рідше, ПОГОВІ́РКА розм., ПО́СЛАВКА розм., ОСУ́ДА діал., ЗВО́ДИ мн., діал. (поширення неправдивих чуток, пліток про кого-небудь); РО́ЗГОЛОС, ШУМ розм. (жваве обговорення чогось незначного). Марта, справді, пересилюючи себе, слухала пересуди, не бажаючи образити сусідку (К. Гордієнко); — Чи ж мені ноги посудомить — вистоять якусь годину?! А не стану — одразу розмови почнуться! (О. Гончар); Здавалося, вже треба б було звикнути до всяких перегудів, але вони й досі боляче шмагали його тіло і гордість (М. Стельмах); Ненька зітхає, а батенько лає; Слава недобра про мене біжить... Суд-пересуд... (пісня); — Мені ваша сусідка Пистина Макарівна говорила... Та й од інших людей доводилось чути... Ні, ні, я не прислухаюсь до балачок, то вже якось вийшло само... (Є. Гуцало); Мені часто різні наші громадські рухи, спори, толки, антагонізми та симпатії видаються бурями в шклянці води (Леся Українка); — Це ж тепер поговору на все село буде! — журилася Одарка (М. Зарудний); Остерігаючись і запобігаючи розголосові, дівчина навіть в думці не мала, що поголос, якого вона найбільше боялася, вже йде (В. Козаченко); Пішли здогадки та поголоски; всякі чутки рознеслися (Марко Вовчок); Дуже вона любила мене. І не боялась нічого: ні дідька, ні вовка, ні людської помовки (І. Муратов); На цілий місяць дала (Мадьярка) довгоязиким жінкам предмет до цікавих поговірок і сміху (О. Маковей); Гріх не біда, та пославка страшить! (переклад М. Рильського); Дуже не хотіла (Ганна), щоб хтось із знайомих бачив, як вона заглядала до буфету, і не пустив якого поголоску (В. Козаченко); Дай напитись, І не думай, І не бійсь осуди (Л. Первомайський); — Ой, що ж то за шум учинився, Що комар та й на мусі оженився (пісня); Ой шум, шумиха, сусіди лихії Тебе судять, мене гудять, а самі такії (коломийка). — Пор. чу́тка.

ШЕ́ЛЕСТ (тихий, глухий звук, шум від тертя одного предмета об другий), ШЕЛЕСТІ́ННЯ рідше, ШАРУДІ́ННЯ, ШУ́РХІТ, ШУ́РХАННЯ рідше, ШЕ́РХІТ, ШЕ́РЕХ, ШЕ́МРАННЯ, ШЕ́МРІТ, ШЕ́МРІННЯ рідше, ШЕРХ розм., ШЕ́РХАННЯ розм., ШЕРЕХТІ́ННЯ розм., ШЕРХОТІ́ННЯ розм., ШЕ́ЛЕХ розм., ШАМОТІ́ННЯ розм., ШАМОТНЯ розм., ШАМО́ТНЯВА розм., ШУРША́ННЯ (ШУРЧА́ННЯ), ШЕЛЕ́ПАННЯ діал., ШЕЛЕПОТІ́ННЯ діал.; ША́РКАННЯ, ШВА́РКАННЯ розм., ШВА́РКІТ розм., ЛОПОТА́ННЯ розм., ЛОПОТІ́ННЯ розм., ЛО́ПІТ розм., ЛОПОТНЯ́ розм., ЛОПОТНЯ́ВА розм. (більш уривчасті звуки такого роду). Шелестом опалого листя зітхає лісова стежка (М. Стельмах); Ловила (Марія) чуйно вухом шелестіння сторінок (А. Головко); Довгу хвилину ми прислухалися до щораз густішого шарудіння у кронах (П. Козланюк); Десь чується шурхіт мітли двірника (І. Нехода); Папороть на схилі знову заколивалася, почулося шурхання каміння, що покотилося в долину (Л. Первомайський); Ніби тихий шерхіт канцелярських паперів, по залі шелестить нестримний сміх (Т. Масенко); З легесеньким шерехом опадає додолу листок за листком (Є. Гуцало); Літнє шемрання спливає неумовкне З високих верховин зелених груш і лип (М. Зеров); Чуєте... чуєте: шерх очеретом? (Б. Олійник); Шерхання снігу, що де-не-де осипався з гілок, окутувало його (Данила) новими хвилями переляку (М. Стельмах); Він любив свій лакований кабріолет, гордовито-спокійну ходу коней, шерехтіння піску під колесами (Н. Рибак); Монотонне шерхотіння дрібної, подібної до гречаних круп, гальки все наростало й наростало (Ю. Збанацький); Ліс був повний неясних, незрозумілих шелехів (О. Донченко); Степ сповнений урочистого шамотіння, яке можна збагнути лиш серцем (І. Цюпа); Чую судорожний подих, І шамотню широких підошов, І як шуршить об стінку одяг (М. Бажан); У вухах чулась шамотнява листочків (В. Козаченко); Шуршання людської ходи в тумані майне де-не-де (М. Бажан); Гупали зрідка яблука в саду за тином, з шелепанням продираючись крізь листя (Є. Гуцало); За кущами чулося шаркання чиєїсь коси (Григорій Тютюнник); Вулиці.. киплять у шварканні черевиків (І. Микитенко); Тихо, сумно, сонно... Хіба жандар, цокнувши острогами, порушить ту сонну тишу або замутить ті лопотання, перегортування листочків (Панас Мирний); В'їхавши в ліс, почув, неначе шепіт, скрадливе лопотіння молодого листя (І. Стеценко). — Пор. 1. шум.

I. ШУМІ́ТИ (видавати, утворювати шум), ШУМУВА́ТИ рідше, ГОМОНІ́ТИ, РОКОТА́ТИ. Це була звичайна липа. Старезна, дуплиста й порохнява липа. І це вона заставила зеленою короною небо й шуміла (І. Багряний); Ішов міський вечір: фаркали ліхтарі, шумувало на тротуарах (М. Хвильовий); Тиша. Тільки чути, як десь за стіною схлипує піаніно, а за вікном гомонить місто (Ю. Мушкетик); Поліський ліс, як спів Бояна, Рокоче гнівно, войовниче (В. Мордань). — Пор. I. 1. шум.

ВИР (місце в річці, морі тощо з круговим рухом води), КОЛО́ВОРОТ, НУРТ, ЧОРТОРИ́Й підсил., КРУТІ́Ж, КРУГОВЕ́РТЬ, ВОДОВЕ́РТЬ рідше, КОЛО́ВЕРТЬ рідше, КРУТОВЕ́РТЬ рідше, НУ́РТА рідше, НУРТИНА́ рідше, НУРТО́ВИЩЕ рідше, КРУГОВОРО́Т рідше, КРУТОВИ́Р'Я рідше, ШУМ рідко, ВОДОКРУ́Т розм. рідше, КРУТІ́ЛЬ діал., О́МУТ діал. На фарватері попала (Таміла) у вир. Їх багато на Дніпрі, цих чорториїв (Л. Дмитерко); Інженер обвалився з лесовою кручею просто в коловорот Дар'ї (І. Ле); Йому (водяникові) нічого не варт затягнути човна у нурт (М. Стельмах); Скільки не силкувався, а пробитися до неї крізь крутіж і ревище не міг (І. Головченко, О. Мусієнко); — Лоцман, пантруй! Бистрина. Круговерть (М. Шеремет); Гуде, вирує чорна водоверть (Л. Первомайський); Там, де зустрічаються води двох рік, утворюються такі крутоверті, що легко можуть засмоктати (М. Чабанівський); Сидить над берегом рибалонька, пильнує, Чи плавле стиха поплавок,.. Чи в нуртині нуртує (П. Куліш); Вільшина переборює неспокійне крутовир'я, спрямовує човен до своєї пристані (І. Цюпа); Човен натрапляв на бистрину в шумі; вода гойдала його, неначе трісочку (І. Нечуй-Левицький); В тому водокруті (потонули) дружина й Андрійко (Н. Рибак); Він таки булькнув у вируючу крутіль (І. Чендей); Понижче водопаду глибокий, синій, обширний омут (І. Франко).

ПІ́НА (непрозора легка пухирчаста маса, що утворюється на поверхні рідини), ПІ́НЯВА, ШУМ, ШУМОВИ́ННЯ, ШУМОВИ́НА рідше; НА́КИП, КИП'ЯТИ́ННЯ (на поверхні киплячої рідини). Дівчина приносить мені кухоль пива, на третину кухля ще густа піна, що свідчить про його якість і смак (Т. Масенко); Проминули верхівці синє плесо Кагула й стали перед бурхливою пінявою Дунаю (Ю. Смолич); Двоє незнайомих Сагайді бійців.. мирно бесідували, навперемінки сьорбаючи з казанка свіже, ще напухирене пишним шумом молоко (О. Гончар); З грізним білим шумовинням Упадає річка з скель (М. Шеремет); Зберіть накип з юшки; Молоді яблуньки віти до мене простягають. І в такому білому цвіту, наче в молочному кип'ятинні всі (І. Вирган).

I. ШУМ (сукупність різноманітних, перев. незлагоджених звуків), ГО́МІН, ШУМОВИ́ННЯ, ПЕРЕДЗВІ́Н перев. поет., ШТУ́РМА заст., ЯСИНА́ заст., ЛО́СКІТ діал., ОГРО́М діал.; ШЕ́ЛЕСТ, ШЕ́РЕХ, ШЕ́ПІТ розм., ЛЕ́ПЕТ розм., ЛО́ПІТ розм., ПО́ШУМ поет., ШВА́РКІТ діал. (глухий, тихий); РО́КІТ, РОКОТА́ННЯ (моря, річки, хвиль). Шум і гамір іскристою хвилею зносився над товариством (І. Франко); Звідси не видно ні моря ясного; Гомону з міста не чути гучного (Леся Українка); Тут він вперше почув говірливий ручай, Шумовиння зеленого дуба (Л. Забашта); Зовсім зшаленіли весняні струмки й такий підняли передзвін, хоч вуха затуляй! (О. Донченко); Між ними скоїлася буча, штурма (Словник Б. Грінченка); Ви, панове-молодці, Кайданами не стучіте, Ясини не вчиніте (дума); З неба чорного упали та погасли зорі, впала з лоскотом смерека (Уляна Кравченко); У кривчуковському лісі, кажуть, наче ярмарок, — гук, огром, тупотить, гуркотить... (Марко Вовчок); Над Севастополем уже стояв ясний і свіжий ранок, сповнений легким шерехом хвиль (В. Кучер); Знову місток і внизу дзюркотливий шепіт чистої, аж до дна прозорої води (М. Томчаній); Вітер затих, тільки з лепетом в річці Хвиля за хвилею йде (Дніпрова Чайка); Олена, прокинувшись від лопоту дощових батогів по шибках, пролежала без сну до самісінького ранку (Ірина Вільде); Не почуваєш ти, .. Як пролетів повз нас легенький пошум сну (переклад П. Кочура); Шваркіт (ріки) доходив до слуху, як тихий, мелодійний гомін (І. Франко); Рокіт ріки у долині В серці ношу і донині (М. Нагнибіда); Я знаю синь небес після квітневих бур, .. Дніпра широкого тривожне рокотання (Я. Шпорта). — Пор. I. гуді́ння, 1. шелест.