шуміти

ВИРУВА́ТИ (протікати, виявлятися на повну силу), БУЯ́ТИ, КИПІ́ТИ, ШУМІ́ТИ, ШУМУВА́ТИ. Страшно ввійти в розбите, зруйноване місто.., де так недавно вирувало і квітувало прекрасне життя (Ю. Смолич); За вікном буяла рання весна (М. Чабанівський); В аеропорту кипіло життя й серед ночі (Л. Дмитерко); Буйна молодість.. шуміла десь далеко-далеко від них (Ірина Вільде); З тобою для мене, Маріє, шумує життя золоте (В. Сосюра).

ПІ́НИТИСЯ (утворювати піну; вкриватися піною), ПІ́НИТИ рідше, ШУМУВА́ТИ, ШУМІ́ТИ, ГРА́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ (перев. про шипучі напої); ЛЮСУВА́ТИ діал. (перев. про вапно). Вода з ринв, пінячись, весело гуркоче (О. Гончар); Річка все пінила і пінила (Я. Качура); Згори ясно видно, як шумує вода за греблями (В. Кучер); Вода гула на лотоках, шуміла білою піною нижче од коліс (І. Нечуй-Левицький); Свахи співають похвалу пива: Ой хміль в бочці грає, Білу піну пускає (І. Франко); В суліях іскряться пахучі меди. У бочці — З Нової Баварії пиво... (І. Нехода); На вапну налили води, то вона люсує (Словник Б. Грінченка).

ВИРУВА́ТИ (про багатьох людей — бурхливо рухатися великою масою, виявляти збудження, неспокій швидкими рухами, криками тощо), КЛЕКОТА́ТИ, КЛЕКОТІ́ТИ, ШУМІ́ТИ, БУЯ́ТИ, КИПІ́ТИ рідше, БУРУВА́ТИ рідше. Дедалі дужче вирував натовп (І. Кириленко); Громада гомоніла, клекотіла, чулися жарти, регіт (Панас Мирний); Кількасотусна юрма шумить, як злива улітку (М. Коцюбинський); Навколо буяла юрба (З. Тулуб); Архієпископ підняв хрест, але людське море бурувало, кипіло (А. Хижняк).

I. ШУМІ́ТИ (видавати, утворювати шум), ШУМУВА́ТИ рідше, ГОМОНІ́ТИ, РОКОТА́ТИ. Це була звичайна липа. Старезна, дуплиста й порохнява липа. І це вона заставила зеленою короною небо й шуміла (І. Багряний); Ішов міський вечір: фаркали ліхтарі, шумувало на тротуарах (М. Хвильовий); Тиша. Тільки чути, як десь за стіною схлипує піаніно, а за вікном гомонить місто (Ю. Мушкетик); Поліський ліс, як спів Бояна, Рокоче гнівно, войовниче (В. Мордань). — Пор. I. 1. шум.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. шуміти — ШУМІТИ – ШУМУВАТИ Шуміти1, -млю, -миш. Видавати глухі звуки, шум. Стоїть гора високая, Зелений гай шумить (Л.Глібов); Ліс шумів, стогнав (В.Стефаник); А вода все клекотіла, все плюскала та шуміла (Б.Грінченко). Шуміти2. Те саме, що шумувати. Літературне слововживання
  2. шуміти — (- вино) ШУМУВАТИ; (- ліс) шелестіти; (- воду) шумкотіти, дзюркотіти, буркотіти, с. клекотіти; (- людей) гомоніти, с. галасувати; (- життя) П. кипіти, вирувати; п! ЛУНАТИ, РЕВТИ. Словник синонімів Караванського
  3. шуміти — I вишумовувати, вуркати (про вогонь), диркати, дирчати, лопотати, лопотіти, піддиркувати, підскрипувати, підшемерхувати, повуркувати, подиркувати, поскрипувати, пошаркувати, сичати, скрипіти, човгати, човготати, човготіти, шамкотати, шамкотіти... Словник синонімів Вусика
  4. шуміти — I [шум’ітие] -м'ійеи (пінитися) II [шум’ітие] -мл'у, -миш, -миемо, -миете, -мл'ат'; нак. -ми, -м'іт' (утворювати шум) Орфоепічний словник української мови
  5. шуміти — Галасувати, галасати, вигаласувати, вигаласати, загаласувти, загаласати, погаласувти, погаласати, гоготіти, вигоготіти, зігоготіти, погоготіти, гомоніти, вигомоніти, загомоніти, нагомоніти, перегомоніти, погомоніти, прогомоніти, гаморити, загоморити... Словник чужослів Павло Штепа
  6. шуміти — ШУМІ́ТИ¹, млю́, ми́ш; мн. шумля́ть; недок. 1. Видавати, утворювати шум (див. шум¹ 1). Шуміли верби... рвались листя; Гули вітри попід мостом... (Л. Боровиковський); Зійшли сніги, шумить вода, Весною повіва (П. Словник української мови у 20 томах
  7. шуміти — шумі́ти 1 дієслово недоконаного виду шумувати, пінитися шумі́ти 2 дієслово недоконаного виду утворювати шум тощо Орфографічний словник української мови
  8. шуміти — шумі́ти: ◊ шумі́ти як у порожній ри́нві → ринва Лексикон львівський: поважно і на жарт
  9. шуміти — I -млю, -миш; мн. шумлять; недок. 1》 Видавати, утворювати шум (див. шум I 1)). || чим, об що. Створювати шум (про листя дерев). Шумить гай. 2》 перен. Проходити жваво, бурхливо (про життя, молодість і т. ін.). 3》 перен., розм. Великий тлумачний словник сучасної мови
  10. шуміти — аж гай гуде́ (шуми́ть). Уживається для вираження підсилення якоїсь дії. Робить, аж гай гуде (Укр.. присл..); — Їздять з твоїми перепустками дніпродзержинці, аж гай гуде. І ніде їх не затримують (А. Фразеологічний словник української мови
  11. шуміти — Шумі́ти, -млю́, -ми́ш, -мля́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. шуміти — ШУМІ́ТИ¹, млю́, ми́ш; мн. шумля́ть; недок. 1. Видавати, утворювати шум ( див. шум¹ 1). Шуміли верби… рвались листя; Гули вітри попід мостом… (Бор., Тв., 1957, 55); Зійшли сніги, шумить вода, Весною повіва (Граб. Словник української мови в 11 томах
  13. шуміти — I. Шумі́ти, -мі́ю, -єш гл. Пѣниться, волноваться. Ріка ніби море шуміє. Федьк. І. 91. --------------- II. Шуміти, -млю, -миш гл. Шумѣть. Шумів Дніпро. Левиц. Пов. Ой не шуми, луже, зелений байраче. Чуб. Шумітиме нагаєчка по над головою. Чуб. III. 111. Словник української мови Грінченка