ім'я

ІМ'Я́ (особиста назва людини та тварини), ІМЕ́ННЯ (ЙМЕ́ННЯ), НАЙМЕ́ННЯ, НАЙМЕНУВА́ННЯ, НА́ЗВИСЬКО розм.; КЛИ́ЧКА (у тварин). За мостом наздогнала її (Килину) машина і її покликали на ім'я (Є. Гуцало); Є в Києві чоловік, на ймення Кирило, на прізвище Кожум'яка (казка); Була там молодичка, Саломея наймення їй, — покинула дітей і чоловіка (Леся Українка); Маю труднощі при перевірці, як котра дитина називається. Інші бачу назвиська в метриці, а зовсім інші жінки дають (Уляна Кравченко); Катерина Мироненко чистить і полірує до мармурового блиску попелясту сименталку на кличку Дрофа (І. Волошин). — Пор. 1. на́зва.

НА́ЗВА (словесне позначення кого-, чого-небудь), НАЙМЕНУВА́ННЯ, НАЙМЕ́ННЯ поет., ІМ'Я́ уроч., поет., НА́ЗВИЩЕ розм., НА́ЗВИСЬКО розм. (Величко:) Підсудний, подайте назву розвідок на записці (О. Довженко); Коли прикордонник, читаючи документи Черниша, перепитав найменування частини, сержант.. обернувся до Черниша (О. Гончар); Коли ж ти (сонце) гаснеш і тікаєш від мене — творю твою подобу, даю наймення їй "ідеал" (М. Коцюбинський); Крик жовтих довгоносих птиць, На ім'я невідомих (М. Рильський); В стіні розвороття для брами, так самої нема, лиш діра та назвище зосталось (А. Свидницький); Ось так почався його перший день у селі з дивним назвиськом Великі Стави (В. Большак). — Пор. 1. ім'я́.

ПРІ́ЗВИЩЕ (найменування особи, набуте при народженні або шлюбі, що передається від покоління до покоління і вказує на спорідненість), ПРІ́ЗВИСЬКО рідше, ІМ'Я́ рідше, НАЙМЕ́ННЯ розм., НА́ЗВИСЬКО розм., ПРОЗВА́ННЯ заст., НА́ЗВИЩЕ діал., ПО́РЕКЛО діал. Він.. знав напам'ять прізвища всіх президентів і прем'єр-міністрів (Ю. Андрухович); Аж у саме знадобіддя проїздив тудою випадком із свого маєтку один пан, на прізвисько Перікон да Візальго (переклад М. Лукаша); І в Будинку металургів, і приїжджі горожани знають його під цим іменем: дід Нечуйвітер, гроза браконьєрів (О. Гончар); Прозивався він Василь Невдачливий, чи, пак, наймення йому було Думенко, а по-вуличному його дражнили: "невдачливий" (Грицько Григоренко); Сільського дяка було порекло Микитейчук (Г. Хоткевич).

СЛА́ВА (загальне визнання кого-, чого-небудь як знаменитого, авторитетного і т. ін.), ІМ'Я́ з означ.; ЗНАМЕНИ́ТІСТЬ, СЛАВНОЗВІ́СНІСТЬ, ПРОСЛА́ВА (широка, особлива популярність); ЛА́ВРИ мн. (як символ слави); БЕЗСМЕ́РТЯ уроч. (вічне існування в пам'яті людей як знак загального визнання кого-, чого-небудь); ЛУНА́ розм. (відзвук слави); ХВАЛА́, ПОХВАЛА́ заст., ОСА́ННА заст. (кому, чому — уславлення кого-, чого-небудь). Багатьом з них (бійців) ніколи вже не повернутись до рідної хати.. Пронесуть вони славу Вітчизни своєї по багатьох містах і поляжуть навіки (О. Довженко); Запорука його (А. Бучми) славнозвісності — у народності (П. Тичина); Про козака Мамая не одну вже сотню літ ішли слава й прослава (О. Ільченко); Вам (борцям) спліта побідні лаври Наша збурена доба, Бо то ви у ній створили Громадянина з раба (М. Чернявський); Я син землі, що родить хліб і мрію. Вона безсмертя кожному дала — Поету, космонавту, гречкосію (Д. Павличко); Робила як могла, щоб таки добра луна дійшла до того, кого мені треба (Ганна Барвінок); Моя книжка — осанна вічному, творчому життю (Уляна Кравченко).