іносе

I. ГАРА́ЗД част. (уживається для вираження згоди), ДО́БРЕ, ЗГО́ДА, ІДЕ́ розм., СІ́ЛЬКІСЬ (СІ́ЛЬКОСЬ) заст., ІНО́СЕ (ІНО́СИ) заст.; СЛА́ВНО розм. (з відтінком схвалення висловленого, запропонованого); ХАЙ (НЕХА́Й) (УЖЕ́) ТАК, ХАЙ розм., НЕХА́Й розм., НЕХ діал. (після роздумів або під тиском обставин, доказів тощо). Христя прохала батька привезти з міста гостинця.. — Гаразд, добре! — сміється гірко Пилип (Панас Мирний); Ну, добре, — сказала Килина, сповнюючись холодною й твердою рішучістю. — Хай так... хай... (Є. Гуцало); (Функе:) Ну, добре, згода! Я згоден на цей шлюб (І. Кочерга); — Федір Іванович, вип'ємо! — крикнув Власов. — Іде! (Панас Мирний); — От, кажу, мене й посадили. — Ну, сількісь, — каже (чоловік), — я тебе навчу, що робить, щоб швидше випустили (О. Стороженко); — Де общеє добро в упадку, Забудь отця, забудь і матку, Лети повинність ісправлять. — Іноси! — Низ сказав (І. Котляревський); — Я ще змалку таку охоту маю до грамоти, що Господи! — От і славно!.. Приходь щовечора до мене, будемо вчитись (М. Коцюбинський); Нехай, коли будете мати охоту послухати, оповім при стрічі (М. Коцюбинський).