1. Словник синонімів Караванського

блискучий

Лискучий, сяючий; (промінь) яскравий; (одяг) гарний, пишний, розкішний; (твір) талановитий, незрівнянний; (подвиг) видатний, визначний; (- гру) майстерний, феноменальний, довершений, досконалий, неперевершений; (лет) успішний, вдалий; (спів) божественний, чарівливий; пор. ФАНТАСТИЧНИЙ; блискавий.

Джерело: Практичний словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. блискучий — (який має блиск) яскравий, блискотливий, поет.: осяйний, сяючий, сіяючий, іскристий, іскрометний, зірчастий, (про очі) промінний, променистий, розпромінений, (з блиском) лискучий. Словник синонімів Полюги
  2. блискучий — блиску́чий прикметник Орфографічний словник української мови
  3. блискучий — -а, -е. 1》 Який дає блиск, блищить; лискучий, сяючий. || Дуже ясний, яскравий, сонячний. 2》 перен. Дуже гарний, пишний, розкішний. || Пишно, розкішно вбраний, з вишуканими манерами. 3》 перен. Дуже розумний, дотепний; досконалий формою і змістом. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. блискучий — Лискучий, лиснючий, величний, пишний Словник чужослів Павло Штепа
  5. блискучий — БЛИСКУ́ЧИЙ, а, е. 1. Який дає блиск, блищить; лискучий, сяючий. Сиділа Маруся край віконця й дивилася на зорі блискучі, на небо прозоре (Марко Вовчок); У всіх були чорні тонкі брови, блискуче темне волосся, круглі карі очі (І. Словник української мови у 20 томах
  6. блискучий — див. світлий Словник синонімів Вусика
  7. блискучий — блиску́ча сторі́нка чого, в чому. Найбільш знаменна, видатна подія (найбільш знаменний, видатний період). Героїчний захист Сталінграда — блискуча сторінка в історії Вітчизняної війни (З журналу). Фразеологічний словник української мови
  8. блискучий — БАГА́ТИЙ (який відзначається розкішшю, багатством обстановки, пишним оформленням, оздобленням тощо), ГО́ЙНИЙ розм., БУЧНИ́Й підсил., РОЗКІ́ШНИЙ підсил., ПИ́ШНИЙ підсил.; БУНДЮ́ЧИЙ, ПОМПЕ́ЗНИЙ (пишністю розрахований на ефект). Словник синонімів української мови
  9. блискучий — Блиску́чий, -ча, -че; -ку́чі, -чих Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. блискучий — БЛИСКУ́ЧИЙ, а, е. 1. Який дає блиск, блищить; лискучий, сяючий. Сиділа Маруся край віконця й дивилася на зорі блискучі, на небо прозоре (Вовчок, І, 1955, 353); У всіх були чорні тонкі брови, блискуче темне волосся, круглі карі очі (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  11. блискучий — Блискучий, -а, -е Блестящій. К. Досв. 26. Очі поночі блищать блискучі. МВ. ІІ. 176. Словник української мови Грінченка