блискучий

БЛИСКУ́ЧИЙ, а, е.

1. Який дає блиск, блищить; лискучий, сяючий.

Сиділа Маруся край віконця й дивилася на зорі блискучі, на небо прозоре (Марко Вовчок);

У всіх були чорні тонкі брови, блискуче темне волосся, круглі карі очі (І. Нечуй-Левицький);

Звір, побачивши блискуче залізне вістря, зупинився (І. Франко);

Повітове місто живе нутром: не вилазить з будинків.., ввечері п'є чай з блискучого самовара (М. Хвильовий);

Круглий зручний стіл займав своє місце майже посередині кімнати на дерев'яній блискучій підлозі (О. Копиленко);

// Дуже ясний, яскравий, сонячний.

Сонце обдало землю блискучим промінням (Панас Мирний);

День був блискучий, літній (М. Коцюбинський);

Я прокинувся, коли .. пишно блискучий день продирався через усі отвори хатини (М. Грушевський).

2. перен. Дуже гарний, пишний, розкішний.

Уривки думок .. розгортали перед закритими очима пишний малюнок якогось іншого життя – таємного, як і сон той, блискучого та утішного (Панас Мирний);

// Пишно, розкішно вбраний, з вишуканими манерами.

Поміж лицарів блискучих, поміж дам препишно вбраних королівна йде поволі у буденних чорних шатах (Леся Українка).

3. перен. Дуже розумний, дотепний; досконалий за формою і за змістом.

Тут [у журналі “Народ”] він [І. Франко] містить багато блискучих публіцистичних і програмових статей (М. Коцюбинський);

Раптом блискучий план виник у голові Обушного (І. Кириленко);

Несподівана й блискуча спалахнула у голові думка (А. Головко);

Проза потребує думок – без них блискучі вирази нічого не варті (із журн.);

// Надзвичайний, видатний.

[Хрипун:] Ваш брат блискучий полководець (О. Корнійчук);

Леся Українка була ніжним поетом-ліриком, прекрасним драматургом, блискучим публіцистом (з газ.);

// Майстерний, довершений.

Мистецтво С. А. Крушельницької відзначалося щасливим поєднанням феноменального співу з блискучою драматичною грою (із журн.);

Блискучий переклад;

// Дуже успішний, вдалий.

Молодого тріумфатора Ігоря Івановича Сікорського вітали, йому пророкували блискучу кар'єру авіаконструктора (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. блискучий — (який має блиск) яскравий, блискотливий, поет.: осяйний, сяючий, сіяючий, іскристий, іскрометний, зірчастий, (про очі) промінний, променистий, розпромінений, (з блиском) лискучий. Словник синонімів Полюги
  2. блискучий — блиску́чий прикметник Орфографічний словник української мови
  3. блискучий — Лискучий, сяючий; (промінь) яскравий; (одяг) гарний, пишний, розкішний; (твір) талановитий, незрівнянний; (подвиг) видатний, визначний; (- гру) майстерний, феноменальний, довершений, досконалий, неперевершений; (лет) успішний, вдалий; (спів) божественний, чарівливий; пор. ФАНТАСТИЧНИЙ; блискавий. Словник синонімів Караванського
  4. блискучий — -а, -е. 1》 Який дає блиск, блищить; лискучий, сяючий. || Дуже ясний, яскравий, сонячний. 2》 перен. Дуже гарний, пишний, розкішний. || Пишно, розкішно вбраний, з вишуканими манерами. 3》 перен. Дуже розумний, дотепний; досконалий формою і змістом. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. блискучий — Лискучий, лиснючий, величний, пишний Словник чужослів Павло Штепа
  6. блискучий — див. світлий Словник синонімів Вусика
  7. блискучий — блиску́ча сторі́нка чого, в чому. Найбільш знаменна, видатна подія (найбільш знаменний, видатний період). Героїчний захист Сталінграда — блискуча сторінка в історії Вітчизняної війни (З журналу). Фразеологічний словник української мови
  8. блискучий — БАГА́ТИЙ (який відзначається розкішшю, багатством обстановки, пишним оформленням, оздобленням тощо), ГО́ЙНИЙ розм., БУЧНИ́Й підсил., РОЗКІ́ШНИЙ підсил., ПИ́ШНИЙ підсил.; БУНДЮ́ЧИЙ, ПОМПЕ́ЗНИЙ (пишністю розрахований на ефект). Словник синонімів української мови
  9. блискучий — Блиску́чий, -ча, -че; -ку́чі, -чих Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. блискучий — БЛИСКУ́ЧИЙ, а, е. 1. Який дає блиск, блищить; лискучий, сяючий. Сиділа Маруся край віконця й дивилася на зорі блискучі, на небо прозоре (Вовчок, І, 1955, 353); У всіх були чорні тонкі брови, блискуче темне волосся, круглі карі очі (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  11. блискучий — Блискучий, -а, -е Блестящій. К. Досв. 26. Очі поночі блищать блискучі. МВ. ІІ. 176. Словник української мови Грінченка