блискучий
БЛИСКУ́ЧИЙ, а, е.
1. Який дає блиск, блищить; лискучий, сяючий.
Сиділа Маруся край віконця й дивилася на зорі блискучі, на небо прозоре (Вовчок, І, 1955, 353);
У всіх були чорні тонкі брови, блискуче темне волосся, круглі карі очі (Н.-Лев., II, 1956, 29);
Звір, побачивши блискуче залізне вістря, зупинився (Фр., VI, 1951, 18);
Круглий зручний стіл займав своє місце майже посередині кімнати на дерев’яній блискучій підлозі (Коп., Вибр., 1953, 262);
// Дуже ясний, яскравий, сонячний.
День був блискучий, літній (Коцюб., II, 1955, 210);
Сонце обдало землю блискучим промінням (Мирний, І, 1949, 136).
2. перен. Дуже гарний, пишний, розкішний.
Уривки думок.. розгортали перед закритими очима пишний малюнок якогось іншого життя — таємного, як і сон той, блискучого та утішного (Мирний, IV, 1955, 326);
// Пишно, розкішно вбраний, з вишуканими манерами.
Поміж лицарів блискучих, поміж дам препишно вбраних королівна йде поволі у буденних чорних шатах (Л. Укр., І, 1951, 436).
3. перен. Дуже розумний, дотепний; досконалий формою і змістом.
Тут [у журналі "Народ"] він [І. Франко] містить багато блискучих публіцистичних і програмових статей (Коцюб., III, 1956, 35);
Несподівана й блискуча спалахнула у голові думка (Головко, І, 1957, 369);
Раптом блискучий план виник у голові Обушного (Кир., Вибр., 1960, 337);
// Надзвичайний, видатний.
Велика Вітчизняна війна завершилася блискучою перемогою радянського народу (Рад. Укр., 13.VII 1946, 2);
[Xрипун:] Ваш брат блискучий полководець (Корн., II, 1955, 31);
Блискучий талант;
// Майстерний, довершений.
Мистецтво її [С. А. Крушельницької] відзначалося щасливим поєднанням феноменального співу з блискучою драматичною грою (Нар. тв. та етн., 4, 1964, 65);
Блискучий переклад;
// Дуже успішний, вдалий.
Блискучий політ.. радянського космонавта показує, що недалекий той час, коли космічні кораблі, якими управлятиме людина, прокладуть міжпланетні траси до Місяця, Марса, Венери (Літ. газ., 8.VIII 1961, 1).
◊ Блиску́ча сторі́нка в істо́рії чого (в житті́ кого) — найбільш знаменна, славнозвісна, видатна подія (період) в історії народу або в житті людини.
Героїчний захист Сталінграда — блискуча сторінка в історії Вітчизняної війни (Вісник АН, 11, 1953, 21).
Значення в інших словниках
- блискучий — (який має блиск) яскравий, блискотливий, поет.: осяйний, сяючий, сіяючий, іскристий, іскрометний, зірчастий, (про очі) промінний, променистий, розпромінений, (з блиском) лискучий. Словник синонімів Полюги
- блискучий — блиску́чий прикметник Орфографічний словник української мови
- блискучий — Лискучий, сяючий; (промінь) яскравий; (одяг) гарний, пишний, розкішний; (твір) талановитий, незрівнянний; (подвиг) видатний, визначний; (- гру) майстерний, феноменальний, довершений, досконалий, неперевершений; (лет) успішний, вдалий; (спів) божественний, чарівливий; пор. ФАНТАСТИЧНИЙ; блискавий. Словник синонімів Караванського
- блискучий — -а, -е. 1》 Який дає блиск, блищить; лискучий, сяючий. || Дуже ясний, яскравий, сонячний. 2》 перен. Дуже гарний, пишний, розкішний. || Пишно, розкішно вбраний, з вишуканими манерами. 3》 перен. Дуже розумний, дотепний; досконалий формою і змістом. Великий тлумачний словник сучасної мови
- блискучий — Лискучий, лиснючий, величний, пишний Словник чужослів Павло Штепа
- блискучий — БЛИСКУ́ЧИЙ, а, е. 1. Який дає блиск, блищить; лискучий, сяючий. Сиділа Маруся край віконця й дивилася на зорі блискучі, на небо прозоре (Марко Вовчок); У всіх були чорні тонкі брови, блискуче темне волосся, круглі карі очі (І. Словник української мови у 20 томах
- блискучий — див. світлий Словник синонімів Вусика
- блискучий — блиску́ча сторі́нка чого, в чому. Найбільш знаменна, видатна подія (найбільш знаменний, видатний період). Героїчний захист Сталінграда — блискуча сторінка в історії Вітчизняної війни (З журналу). Фразеологічний словник української мови
- блискучий — БАГА́ТИЙ (який відзначається розкішшю, багатством обстановки, пишним оформленням, оздобленням тощо), ГО́ЙНИЙ розм., БУЧНИ́Й підсил., РОЗКІ́ШНИЙ підсил., ПИ́ШНИЙ підсил.; БУНДЮ́ЧИЙ, ПОМПЕ́ЗНИЙ (пишністю розрахований на ефект). Словник синонімів української мови
- блискучий — Блиску́чий, -ча, -че; -ку́чі, -чих Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- блискучий — Блискучий, -а, -е Блестящій. К. Досв. 26. Очі поночі блищать блискучі. МВ. ІІ. 176. Словник української мови Грінченка