блискучо

БЛИСКУ́ЧО, рідко.

Присл. до блиску́чий.

Неабияке науково-публіцистичне значення мала праця М. Костомарова “Дві руські народності”, в якій блискучо розвинуто і документовано тезу про окремішність двох народностей: малоруської (української) і великоруської (російської) (з наук. літ.);

// у знач. пред.

Сонечко високо піднялося на синьому небі .. На церкви, на стіни аж глянути не можна. Світло та блискучо! (І. Нечуй-Левицький);

Як засвітять ялинку, заколядують, то так тоді у найбіднішій хаті весело і блискучо, як у великих панів (Б. Лепкий);

Перед тим як піти, молодий Колосовський нахилився над пораненим, а коли підвівсь, то в очах його було блискучо від сліз (О. Гончар).