бриль

Значення в інших словниках

1. бриль — бриль іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
2. бриль — -я, ч. Головний убір із широкими крисами. Великий тлумачний словник сучасної мови
3. бриль — БРИЛЬ, я́, ч. Головний убір із широкими полями. Меркурій низько поклонився, Перед Зевесом бриль ізняв [зняв] (І. Котляревський); – Сердешненький! Книжки складає У торбину і бриля бере (Т. Словник української мови у 20 томах
4. бриль — див. капелюх Словник синонімів Вусика
5. бриль — лама́ти (рідко ломи́ти) ша́пку перед ким і без додатка. 1. Вітаючись, запобігливо, улесливо вклонятися комусь (перев. знявши головний убір); підлещуватися до когось. — Їде значний козак улицею, ніхто й шапки не ламає (П. Фразеологічний словник української мови
6. бриль — КАПЕЛЮ́Х (чоловічий або жіночий головний убір з крисами з фетру, соломи тощо), КАПЕЛЮ́Ш, КРИСА́НЯ (КРЕСА́НЯ) діал.; БРИЛЬ (перев. солом'яний з широкими крисами); КАПЕЛЮ́ШОК (КАПЕЛЮ́ШИК) (перев. жіночий). Словник синонімів української мови
7. бриль — Бриль, -ля́; брилі́, -лів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. бриль — БРИЛЬ, я́, ч. Головний убір з широкими полями. Меркурій низько поклонився, Перед Зевесом бриль ізняв (Котл., І, 1952, 80); — Сердешненький! Книжки складає У торбину і бриля бере (Шевч. Словник української мови в 11 томах
9. бриль — Бриль, -ля м. Шляпа. Чуб. ѴІІ. 413. Старий сидів в сорочці білій, в брилі, на приспі. Шевч. На голову бриль наложив. Котл. Ен. І. 27. простий бриль. Соломенная шляпа, сшитая изъ гладкой, не зубчатой соломенной тесьмы. Чуб. VII. 413. ум. брилик, бриличок, брилець. Словник української мови Грінченка