державець

Монарх, володар, самодержець, самовладець, суч. диктатор; ІСТ. землевласник, поміщик, дідич; СУЧ. член уряду, державний діяч.

Джерело: Практичний словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. державець — Держа́вець: — володар, тут: поміщик [17] — орендар маєтку [47] — орендар, посесор [46-2;46-1] — поміщик, власник [II] Словник з творів Івана Франка
  2. державець — держа́вець іменник чоловічого роду, істота рідко Орфографічний словник української мови
  3. державець — Держа́вець. Власник. „Готель Централь“ дотепер належить до перворядних готелів, тому державець єго чванить ся і запевнює Вп. Гостям всяку вигоду, а дякуючи за дотеперішнє довіріє цілої Маси... Українська літературна мова на Буковині
  4. державець — -вця, ч., заст. 1》 Володар (що мав права монарха). || перен., розм. Член уряду, державний діяч. 2》 Той, хто користувався ранговими землями. || Великий землевласник; поміщик. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. державець — державець, державця намісник, що управляв волостю, шляхтич Великого князівства Литовського, власник, орендар, поміщик, управитель Словник застарілих та маловживаних слів
  6. державець — Землевласник, місцевий феодал у Вел. князівстві Литовському, Речі Посполитій, Гетьманщині XV-XVIII ст.; д. були переважно шляхтичі та старшини, які отримували земельні угіддя в пожиттєве користування без права відчуження. Універсальний словник-енциклопедія
  7. державець — ВОЛО́ДА́Р (той, хто стоїть на чолі держави, краю і т. ін.), ПРАВИ́ТЕЛЬ, МОЖНОВЛА́ДЕЦЬ, ПОВЕЛИ́ТЕЛЬ книжн., ВЛА́ДА́Р уроч., ВЛАДИ́КА уроч., ДЕРЖА́ВЕЦЬ заст., ВЛА́ДНИК діал. Вишневецький вступав у свою дідизну як самостійний володар, як король Лубенщини (І. Словник синонімів української мови
  8. державець — ДЕРЖА́ВЕЦЬ, вця, ч., заст. 1. Володар (що має права монарха). [Орися:] Правом батька, силою державця чи владою рабовладільця [рабовласника] ви користуєтесь, що проганяєте мене? (Кроп., III, 1959, 86); Не може бути у однім краю два державці (Фр. Словник української мови в 11 томах
  9. державець — Державець, -вця м. Помѣщикъ; владѣтель. Хата, 135. Городова ж козацька старши́на за коронного гетьмана, за старост, за державців і їх намісників і орандарів руку тягла. К. ЧР. 10. Словник української мови Грінченка