згинути

Значення в інших словниках

1. згинути — зги́нути дієслово доконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
2. згинути — [згинутие] -ну, -неиш, нак. -ин', -ин'теи Орфоепічний словник української мови
3. згинути — і рідко ізгинути, -ну, -неш; наказ. сп. згинь; док. 1》 Умерти, загинути. || Перестати існувати внаслідок реформи, знищення, руйнування і т. ін. 2》 Стати невидимим, нечутним, сховатися, зникнути. || Пішовши куди-небудь, не повернутися, зникнути. Великий тлумачний словник сучасної мови
4. згинути — ЗАГИ́НУТИ (померти, звичайно передчасно — в бою, від нещасного випадку і т. ін.), ЗГИ́НУТИ (ІЗГИ́НУТИ рідко), ПОГИ́НУТИ, ПОГИ́БНУТИ, ПРОПА́СТИ, ЗАНАПАСТИ́ТИСЯ, УГРО́БИТИСЯ (ВГРО́БИТИСЯ) розм., НАКРИ́ТИСЯ фам., ЗГИ́БНУТИ діал. Словник синонімів української мови
5. згинути — Зги́нути, зги́ну, -неш, -нуть; згинь, зги́ньмо, зги́ньте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. згинути — ЗГИ́НУТИ і рідко ІЗГИ́НУТИ, ну, неш; наказ. сп. згинь; док. 1. Умерти, загинути. Краще згинути на полі, Ніж конати у неволі (Укр.. думи.., 1955, 474); Послухала Лисиця їжакової ради, притаїлася, лежить, буцім давно згинула (Фр. Словник української мови в 11 томах
7. згинути — Згинути, -ну, -неш гл. Погибнуть. Не силуйте мене за нелюба, да нехай же він згине. Мет. 243. Біда біду перебуде — одна згине, десять буде. Ном. № 2165. Словник української мови Грінченка