набувати

Діставати, ЗДОБУВАТИ, купувати, кн. придбавати; (працею) дороблятися; (майно) наживати, нагромаджувати, накопичувати, пор. ДБАТИ; (значення) набирати, (форми) прибирати; док. НАБУТИ, надбати, придбати.

Джерело: Практичний словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. набувати — набувати – набути Керування: що і чого. 1. що. Переважно тоді, коли дієслово виступає у значенні “придбати; купити”. Набувати золото. Набути маєток. 2. чого. Переважно тоді, коли дія поширюється на предмети з абстрактним значенням. Набувати нових якостей. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  2. набувати — набува́ти 1 дієслово недоконаного виду ставати власником чогось, когось набува́ти 2 дієслово недоконаного виду взувати діал. Орфографічний словник української мови
  3. набувати — див. дбати Словник синонімів Вусика
  4. набувати — [набуватие] -айу, -айеиш Орфоепічний словник української мови
  5. набувати — I -аю, -аєш, недок., набути, -уду, -удеш, док., перех. 1》 Ставати власником кого-, чого-небудь, діставати, здобувати кого-, що-небудь. || Купувати. || Збирати, наживати, нагромаджувати протягом якогось часу. Набувати ваги. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. набувати — НАБУВА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., НАБУ́ТИ, у́ду, у́деш, док., що, чого. 1. Ставати власником кого-, чого-небудь, діставати, здобувати щось. Словник української мови у 20 томах
  7. набувати — КУПУВА́ТИ (діставати щось за гроші), КУПЛЯ́ТИ розм., НАБУВА́ТИ розм., ОКУПА́ТИ діал.; НАКУПО́ВУВАТИ, НАКУПЛЯ́ТИ розм. (щось одне у великій кількості або багато різних предметів); СКУПО́ВУВАТИ, СКУПА́ТИ, СКУПЛЯ́ТИ розм. Словник синонімів української мови
  8. набувати — Набува́ти, -бува́ю, -бува́єш; набу́ти, набу́ду, набу́деш, -бу́дуть чого Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. набувати — НАБУВА́ТИ 1, а́ю, а́єш, недок., НАБУ́ТИ, у́ду, у́деш, док., перех. 1. Ставати власником кого-, чого-небудь, діставати, здобувати кого-, що-небудь. Словник української мови в 11 томах
  10. набувати — I. Набува́ти, -ва́ю, -єш сов. в. набути, -бу́ду, -деш, гл. 1) Пріобрѣтать, пріобрѣсть, наживать, нажить. Як я жив буду, то все набуду: воли, вози покуплю. н. п. Тією силою ми собі більше добра набудемо. О. 1861. VI. 33. (Кулишъ). Словник української мови Грінченка