направник

Значення в інших словниках

1. направник — напра́вник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
2. направник — -а, ч. 1》 Фахівець, майстер, який лагодить, направляє що-небудь. 2》 розм. Той, хто направляє (у 6, 7 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
3. направник — НАПРА́ВНИК, а, ч. 1. Фахівець, майстер, який лагодить, направляє що-небудь. Направник парасольок. 2. розм. Той, хто направляє (у 6, 7 знач.). То такий порадник, тільки на зле направник (Сл. Б. Грінченка); Радивон, проте, не розгубився з хвали. Словник української мови у 20 томах
4. направник — ПІДБУ́РЮВАЧ, ПРОВОКА́ТОР, ПАЛІ́Й, НАМО́ВНИК, ПІДМО́ВНИК, НАПРА́ВНИК розм., ІНСПІРА́ТОР книжн. Недаремно говориться, що підбурювачі завжди знайдуться, а трапиться потім.. з того лихо — всі в кущі (Ю. Словник синонімів української мови
5. направник — НАПРА́ВНИК, а, ч. 1. Фахівець, майстер, який лагодить, направляє що-небудь. 2. розм. Той, хто направляє (у 6, 7 знач.). То такий порадник, тільки на зле направник (Сл. Гр.); Радивон.. не розгубився з хвали. Словник української мови в 11 томах
6. направник — Направник, -ка м. 1) Руководитель. 2) Подстрекатель, подуститель. То такий порадник, тілько на зле направник. Черк. у. Словник української мови Грінченка