1. Словник синонімів Караванського

сполучати

Злучати, з'єднувати; (трасою) получати, суч. зв'язувати; (пости) поєднувати, суміщати; (народи) ОБ'ЄДНУВАТИ; П. єднати, р. спрягати.

Джерело: Практичний словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сполучати — сполуча́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. сполучати — -аю, -аєш і рідко сполучувати, -ую, -уєш, недок., сполучити, -лучу, -лучиш, док., перех. 1》 Скріплювати, зв'язувати одне з одним (кінці, деталі і т. ін.); з'єднувати. 2》 Змішувати разом що-небудь різнорідне. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. сполучати — СПОЛУЧА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко СПОЛУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СПОЛУЧИ́ТИ, лучу́, лу́чиш, док., кого, що. 1. Скріплювати, зв'язувати одне з одним (кінці, деталі і т. ін.); з'єднувати. Словник української мови у 20 томах
  4. сполучати — ЄДНА́ТИ (бути, ставати основою, причиною для близьких стосунків між ким-небудь), ЗБЛИЖА́ТИ (ЗБЛИ́ЖУВАТИ), ОБ'Є́ДНУВАТИ, З'Є́ДНУВАТИ, ПОЄ́ДНУВАТИ, ПОВ'Я́ЗУВАТИ, ЗВ'Я́ЗУВАТИ, ЗРІ́ДНЮВАТИ, РІДНИ́ТИ, СПОЛУЧА́ТИ, ЛУЧИ́ТИ діал.; ЗГУРТО́ВУВАТИ підсил. (перев. Словник синонімів української мови
  5. сполучати — Сполуча́ти, -ча́ю, -ча́єш, -ча́є і сполу́чувати, -чую, -чуєш, -чує Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. сполучати — СПОЛУЧА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко СПОЛУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СПОЛУЧИ́ТИ, лучу́, лу́чиш, док., перех. 1. Скріплювати, зв’язувати одне з одним (кінці, деталі і т. ін.); з’єднувати. Словник української мови в 11 томах