завдавати душевного болю

(нагадувати давне горе) розворушувати (роз’ятрювати, ятрити) рану [в серці (в душі)]; (спричиняти страждання, душевні муки) ятрити душу (серце); троюдити серце; краяти [ножем] душу (серце); розривати серце (душу, груди).

Соломія сиділа неподалік від Оксани, витирала краєчком хустки заплакані очі. Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, с. 35); Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Збанацький, Між добрими людьми, 1955, с. 194); – Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Яновський, 1, 1954, с. 158); Ятрила душу Лукії й близька розлука з другим братом Омельком, котрий мав цієї ж ночі рушати до Москви (Ільченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, с. 177); Хтось виглядав через них [вікна] своє щастя, сподівався чогось, а потім і сльози капали на ці шибки. Та нащо вони мають ятрити її серце? (Стельмах, 1, 1982, с. 322); Івась лежав, мовчав. Зло, досада давили його за горло, троюдили серце, точили сльози з очей (Панас Мирний, 4, 1970, с. 241); Краяв дівчині серце той голодний безкраїй скрип! (Гончар, 2, 1978, с. 43); Не плач, не край ножем мого серця (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 288); [Софія:] Кожне твоє слово розрива моє серце, палить чоло, але вибачаю тобі, бо ти п’яний (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 327); – Скрізь бачу вбогих людей, бідаків роботящих. От що мою душу розриває! От що моє серце розшарпує! (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 348); Розпач, відчай розривали їй груди, хвилинами з’являвся жах, що ціпеніло серце (Донченко, 5, 1957, с. 431). Пор.: вразити; дошкуляти.