зажуритися

вдатися в сум та тугу; жаль взяв (обняв, пройняв) кого; повісити (похнюпити) голову (носа).

– Дочко моя! Знов мені снився твій батько і так страшно!.. – казала Нимидора дочці і од того часу вона стала журиться і вдалась в сум та тугу (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 125); Коло порогу його взяв такий жаль, що він аж спинився (Васильченко, 1, 1959, с. 108); Так-то чогось жаль його обняв: сльози так і ринули з очей (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 55); Жаль пройняв Максима, як він побачив, що свого б’ють (Панас Мирний, 2, 1954, с. 129); Всю дорогу був [Яків] такий говіркий та веселий.., а тут ніби води в рот набрав, і брови здвигнув, і голову повісив (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 70); Микола стояв над відрами, похнюпивши голову (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 58); Народ плакався, бідкався, бо то ж тільки перши половини заплачено; з чого взяти на другу? Усі носи повісили (Панас Мирний, 3, 1969, с. 10); От ідуть вони вдвох, Хвеська з Петром, він собі сміється з-під вуса, а вона й носа похнюпила (Україна сміється, 1, 1960, с. 225).