вершина

Значення в інших словниках

1. вершина — верши́на іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
2. вершина — (річки) верхоріччя, верхів'я; (гори) ЗАП. див. ВЕРХОВИНА. Словник синонімів Караванського
3. вершина — -и, ж. 1》 Верхня, найвища частина чого-небудь (перев. дерева, гори). Вершина кута мат. — точка перетину прямих, що утворюють кут. Вершина трикутника мат. — вершина кута, що лежить проти його основи. 2》 чого, перен. Вінець розвитку, найвищий ступінь. 3》 Початок, верхів'я яру і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
4. вершина — див. вершок Словник чужослів Павло Штепа
5. вершина — ВЕРШИ́НА, и, ж. 1. Верхня, найвища частина чого-небудь (перев. дерева, гори). Настане літо; жовтий цвіт Укриє липу до вершини (Я. Щоголів); Гірські вершини потопали в хмарах (В. Словник української мови у 20 томах
6. вершина — Верх, верхівка, верхівочка, верхів'я, верховершя, верховина, верховинка, верховіти (на дереві), верховіття, верхогір'я, верхотура (жарт. Словник синонімів Вусика
7. вершина — ВЕРХ (верхня, найвища частина чого-небудь), ВЕРХІ́ВКА, ВЕРШО́К, ВЕРШЕ́ЧОК, ГРЕ́БІНЬ, ВЕРШИ́НА, ВЕРХІ́В'Я, ВЕРХОВИ́НА, МА́КІВКА розм., ЧОЛО́ розм. (перев. дерева, гори); ШПИЛЬ, ТІ́М'Я рідко, ГРУНЬ діал. Словник синонімів української мови
8. вершина — ВЕРШИ́НА, и, ж. 1. Верхня, найвища частина чого-небудь (перев. дерева, гори). Настане літо; жовтий цвіт Укриє липу до вершини (Щог., Поезії, 1958, 302); Гірські вершини потопали в хмарах (Кучер, Зол. руки, 1948, 80). ∆ Верши́на кута́, мат. Словник української мови в 11 томах
9. вершина — Вершина, -ни ж. 1) Верховье рѣки. Гей з устні Дніпра да до вершини сімсот річок і чотирі. Макс. 2) Начало (оврага). Де коні? — В вершині балки. Стор. II. 258. 3) = вершок 2. Словник української мови Грінченка