зухвалий

Значення в інших словниках

1. зухвалий — зухва́лий прикметник Орфографічний словник української мови
2. зухвалий — 1. Який не виявляє належної поваги, пошани до когось, чогось; який виражає неповагу; дуже грубий, нахабний: зухвалий парубок, зухвалий погляд, зухвалий вчинок, зухвалий ворог, зухвалий напад. 2. Відчайдушно сміливий: зухвалий мисливець, зухвалий маневр. Літературне слововживання
3. зухвалий — Зарозумілий, нахабний, безцеремонний, безпардонний, р. зухвальний; ЯК ІМ. зухвалець; пор. ВІДЧАЙДУШНИЙ. Словник синонімів Караванського
4. зухвалий — [зухвалией] м. (на) -лому /-л'ім, мн. -л'і Орфоепічний словник української мови
5. зухвалий — -а, -е. 1》 Який не виявляє належної поваги, пошани до кого-, чого-небудь. || Який виражає неповагу (про погляд, очі і т. ін.). || Дуже грубий, нахабний. 2》 Відчайдушно сміливий. Великий тлумачний словник сучасної мови
6. зухвалий — НАХА́БНИЙ (про людину — який діє, поводиться непристойно, зарозуміло, грубо, з викликом; про слова, вчинки, поведінку і т. ін. — не стримуваний ніякими морально-етичними нормами), БЕЗЧЕ́ЛЬНИЙ діал. Словник синонімів української мови
7. зухвалий — Зухва́лий, -ла, -ле Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. зухвалий — ЗУХВА́ЛИЙ, а, е. 1. Який не виявляє належної поваги, пошани до кого-, чого-небудь. [Хор дівчат:] Горе тому, хто зухвалий подивиться На непокриту богині красу (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
9. зухвалий — Зухвалий, -а, -е Дерзкій. Словник української мови Грінченка