хотіти

Захотіти, багнути, бажати, бажати, благоволити, волити, воліти, жадати, забагнути, забагти, забажати, забандюрити, забандючити, заблаговолити, зажадати, замірятися, заохочуватися, запрагнути, зволити, згоряти (від нетерплячки), мріяти, намірятися (щось робити), нетерпеливитися, побиватися ("На червоні чоботята побиваються дівчата"), прагнути, розохотититися, труситися (до чого), хотітися, хотя-нехотя, хоч-нехоч, хтіти

Фразеологічні синоніми: висловлювати бажання; горіти бажанням; захотіти пташиного молока; згорати від нетерплячки; палати бажанням; слинки (слину) ковтати; слину пускати; хотіти аж-аж-аж;Хотіти до різачки

Приповідки: Спить і в сні бачить. Захотів печеної криги. Захотів смаженого льоду. А йому в одну душу: дай! Захотіла муха злого духа. Хоче до чиряків та ще й болячки. Не хоче, як кобила вівса. Не хоче, як коза сіна. Не хоче, як старець гривні

Джерело: Словник синонімів української мови Вусика на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. хотіти — (мати бажання) бажати, тягнутися до чогось, (сильно) жадати, прагнути, дамагатися до чогось. Словник синонімів Полюги
  2. хотіти — хоті́ти дієслово недоконаного виду форми 'хоч', 'хочте' є розмовними Орфографічний словник української мови
  3. хотіти — Бажати, мати бажання <�охоту>, с. прагнути, ід. аж дрижати; (від кого) жадати, вимагати; (кому) зичити; (діяти) збиратися, мати намір; хтіти. Словник синонімів Караванського
  4. хотіти — [хоут’ітие] хочу, хочеиш; нак. хоти, хоут'іт' Орфоепічний словник української мови
  5. хотіти — ХОТІ́ТИ, хо́чу, хо́чеш (розм. хоч), хо́чемо, хо́чете (розм. хочте), недок. 1. чого, з інфін., із спол. щоб, як, і без дод. Мати бажання, охоту до чогось, відчувати потребу в чому-небудь (в їжі, відпочинку і т. ін.); воліти, жадати, хтіти. Словник української мови у 20 томах
  6. хотіти — хотіти: ♦ хто бага́то хоче, ма́ло ма́є не прагни неможливого (Франко) ♦ хто не хоче відда́ти, волів би не бра́ти про людину, яка часто позичає, а не любить віддавати боргу (Франко) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. хотіти — Хочеться, як голому на вулицю. Зовсім не хочеться. Приповідки або українсько-народня філософія
  8. хотіти — хочу, хочеш (розм. хоч), хочемо, хочете (розм. хочте), недок. 1》 чого, з інфін., із спол. щоб, як і без додатка. Мати бажання, охоту до чогось, відчувати потребу в чому-небудь (в їжі, відпочинку і т. ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  9. хотіти — коли́ хо́чеш (хоч, хо́чете), у знач. вставн. словоспол. Уживається для зосередження уваги на чому-небудь і для переконання співбесідника сприймати висловлене саме так. Фразеологічний словник української мови
  10. хотіти — БАЖА́ТИ (висловлювати комусь побажання чого-небудь, мати якісь побажання стосовно когось), ЗИ́ЧИТИ, ЖАДА́ТИ, ЖИ́ЧИТИ діал.; ХОТІ́ТИ (мати якісь побажання щодо когось). — Док.: побажа́ти, пожада́ти рідше. Словник синонімів української мови
  11. хотіти — Хоті́ти, хо́чу, хо́чеш, хо́чуть і хті́ти, хо́чу, хо́чеш, хтять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. хотіти — ХОТІ́ТИ, хо́чу, хо́чеш (розм. хоч), хо́чемо, хо́чете (розм. хочте), недок. 1. чого, з інфін., із спол. щоб, як, і без додатка. Мати бажання, охоту до чогось, відчувати потребу в чому-небудь (в їжі, відпочинку і т. ін.). Словник української мови в 11 томах
  13. хотіти — Хотіти, хо́чу, -чеш гл. Хотѣть, желать. Хочу їсти. Хотів косити. Рудч. Ск. І. 54. Волно Богу що хотіти, то чинити. Ном. № 23. Вмѣсто хочеш, хочете часто сокращенно: хоч, хо́чте. Стоїть вода у сінечках, коли хоч, — напийся. Чуб. V. 170. Словник української мови Грінченка