хотіти

ХОТІ́ТИ, хо́чу, хо́чеш (розм. хоч), хо́чемо, хо́чете (розм. хочте), недок.

1. чого, з інфін., із спол. щоб, як, і без дод. Мати бажання, охоту до чогось, відчувати потребу в чому-небудь (в їжі, відпочинку і т. ін.); воліти, жадати, хтіти.

– На цю приказку я міг би вам дещо відповісти, але маєте щастя, що хочу спати, – сказав Рудик (М. Коцюбинський);

– Засип мерщій [чай], бо я пити хочу.., – сердито сказала Каралаєва до дочки (І. Нечуй-Левицький);

– Не гомоніть. Хочу тиші, – прошепотіла Олександра Василівна (О. Довженко);

У далекому кутку за пуховиками боєць таки знайшов, чого хотів. Там стояла скляна банка з маринованими черешнями (О. Гончар);

// Мати бажання відчути, пізнати що-небудь, зазнати чогось.

Гарно того вчити, хто хоче все знати (прислів'я);

І раю красного не зріла, Не бачила, бо не хотіла Поглянути на божий день (Т. Шевченко);

Слова солодкі, – та хотів Я б поцілунків замість слів (Леся Українка);

Як хочеш від людей шаноби, Любов і гнів бери у путь (М. Рильський);

Ми казали про вічну любов, і хотів я такої любові (В. Сосюра);

// Мати бажання робити щось, брати участь у чомусь.

Молода з дружками сидить за столом, похиливши голову, .. і вже чи хоче, чи не хоче, а щоб плакала (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Вчиться хоч? – А-а... – Федорченко махнув рукою із звичайною досадою. – Ти чому погано вчишся? (О. Довженко);

// Мати на меті здійснення чого-небудь, мати якусь мету.

– Так скажіть же мені насамперед, чого ви хочете від мене? – удруге поспитав Тихович (М. Коцюбинський);

– Я догадуюсь, що стара хоче заміж і боїться, щоб дочка не вийшла передніше за неї, – сказав Ломицький (І. Нечуй-Левицький);

Я хочу сил повсталого титана, щоб оспівать нестримну волю мас (В. Сосюра);

– Розумієш, кучерява, чого ми хочемо? – підійшов Козаков до худорлявенької дівчинки .. – Щоб ти не різала мамалигу ниткою, розумієш? (О. Гончар);

Люди нічого незаконного, коли подумати, не вимагали від пана: тільки хотіли за свою роботу мати більший заробіток (М. Стельмах);

// Мати намір зробити щось добре для когось; Зичити, бажати чогось кращого для кого-небудь.

[Кнур:] Хіба ж я чого лихого їй жадав, хіба ж я зле замишляв? Я ж хотів, як краще... (Панас Мирний);

Нам батьки і вчителі Хочуть щастя на землі (М. Рильський);

– Я лиш добра хотів народу... (В. Сосюра);

– Ти нашої школи не бійся. Суворо – це правда, але ми тобі зла не хочемо, з часом призвичаїшся (О. Гончар);

// розм. Просити, вимагати певну суму, ціну за що-небудь.

– Подумайте, що буде, коли я заплачу стільки, скільки хочуть забастовщики [страйкарі]? (М. Стельмах).

2. з інфін. Мати намір, збиратися (щось робити).

Вона хотіла приміряти, що їй буде краще до лиця, чи який очіпок, чи кораблик? (Г. Квітка-Основ'яненко);

Яків хотів свиснути, та не зміг (Панас Мирний);

Вона [Анеля] біжить поперед мене, наче не чує, і має вигляд миші, що хоче шуснути в шпарку (М. Коцюбинський);

Юра ладнався вже образитися та заревти: дорослі ніколи не хотіли відповідати прямо і намагалися уникнути виразної відповіді (Ю. Смолич);

Падькалася Параска, всіма силами хотіла звернути розмову у другий бік (Г. Хоткевич);

А чи правда, що після війни ви хочете всю землю засадити садами? (О. Довженко);

Він хотів, нікого, звичайно, не попереджаючи, посадити свій полк на рибальські шхуни й трамбаки, перепливти море й висісти вночі біля Севастополя (Ю. Яновський).

3. з інфін. Уживається на означення можливості, вірогідності здійснення чого-небудь.

Ні вуси, ні борода не хотіли рости на його темному, як юхт, обличчі (М. Коцюбинський);

Крадеться із-за обрію зима, Усякий клопіт голову морочить, А руки відпочить ніяк не хочуть... (М. Рильський);

Мовчить хлоп'я, нога сама собою хоче колупнути підлогу (О. Гончар);

* Образно. Неначе день заплакать хоче, і дітвора шумить кругом... (В. Сосюра).

4. у формах хочеш, хоч, хочете, хочте. Уживається в безсполучникових реченнях, що виражають допустовість, умову.

– Чи вам не нудно самим? Хочете, я з вами посиджу? (Марко Вовчок);

– А пасіку на кого кинемо, Свириде? Роя дожидаю, повинен рій сьогодні бути .. – Не знаю, діду. Хочете, я постережу роя (Панас Мирний);

– Цікаво, скільки буде від нас до того дредноута? – запитує Тоня, задивившись на судно, що бовваніє в затоці .. – Хочеш, Тоню, махнем туди. Ми вже з хлопцями бували там... (О. Гончар);

[Василько:] Трояндо, хочте вірте, хочте – ні, Ненависті ні краплі я не маю (Є. Кротевич);

– Ет, що то трудне! – розпалювавсь Йон, – я і з рушницею всю муштру знаю. Хоч – покажу? (М. Коцюбинський);

– Ну, ти мене трохи знаєш: не вмію ні божитися, ні хреститися. Сказав – і все. А далі вже діло твоє: хоч – вір, хоч – не вір (А. Головко).

(1) Де хо́чу (хо́чеш, хо́че і т. ін.)у будь-якому місці, будь-де, де-небудь, байдуже де.

– Людей...А де ж я їх візьму, тих людей? – Та де хочеш бери, а мусять бути (Г. Хоткевич);

Попросили Таки старого Самуїла, Щоб він де хоче, там і взяв, А дав би їм, старий, царя (Т. Шевченко);

Мені незвичайним був самий факт, що ось-то люди можуть собі зійтись, де хочуть (Леся Українка);

І слу́хати не хо́че (хо́чу, хоті́в і т. ін.) див. слу́хати;

(2) Кого́ хо́чу (хо́чеш, хо́че і т. ін.)будь-кого, кожного, усякого.

– А, боже ж мій! Я не така людина, кого хочете поспитайте, – хвилювався Семен (М. Коцюбинський);

(3) Котри́й хо́чеш – Будь-хто, будь-що.

[Гелен:] Певен я: коли б та перемога була в руці Гелени, в Поліксени чи в Андромахи, чи в котрої хочеш, та не в твоїй, – вона була б за нами (Леся Українка);

(4) Куди́ хо́чу (хо́чеш, хо́че і т. ін.)будь-куди, в будь-якому напрямі, в будь-яке місце.

Як переїдеш Вересоч, так і їдь, куди хоч (гребля там клята) (прислів'я);

– Поля й ґрунти тут тепер суспіль мої, а ви йдіть собі, куди хочете, про мене живіть собі на ґрунтах, як і жили досі (І. Нечуй-Левицький);

(5) Не хоті́ти зна́ти кого, що – не зважати на когось, щось, не визнавати кого-, що-небудь.

Зостався Чіпка в Бородая, Хазяїн коло його спершу миром та ласкою, показує й розказує – як і що, й коли робити... Так же Чіпка нічого й знати не хоче! (Панас Мирний);

Очі блакитні їй любі, і ніяких інших вона знати не хоче (О. Гончар);

(6) Не хотячи́ (хоті́вши) – не бажаючи того; мимоволі.

[Річард:] Колего Брайд!.. Не слухає... розсердивсь! Не хотячи, образив я людину (Леся Українка);

(7) Хто хо́чеш (хоч) – будь-хто, перший-ліпший, байдуже хто.

– У нас у Січі приїжджай хто хоч, устроми ратище в землю, а сам сідай, їж і пий хоч трісни – ніхто тобі ложкою очей не поротиме (П. Куліш);

Що хо́чете, а... див. що¹.

◇ (8) А рожна́ не хо́чеш (хоч і т. ін.)? – те саме, що [Хіба́] рожна́ захоті́в і т. ін.) / хо́чеш і т. ін.)?; (див. захоті́ти).

– Ой, хочу ласощів!.. – А рожна не хоч? А трясці та болячки? (Г. Квітка-Основ'яненко);

(9) Коли́ хо́чеш (хоч, хо́чете), у знач. вставн. словоспол. – уживається для зосередження уваги на чому-небудь і для переконання співбесідника сприймати висловлене саме так.

– Так, справді, просто й, коли хочеш, – доцільно (Іван Ле);

[Петро:] Коли хоч, Галю, то не без правди і в річах [речах] Луки Семеновича (Панас Мирний);

– Ваш голос мені аж ніби знайомий. А я Лук'янів син – Данило, коли хочете (П. Панч);

Плюва́в я <�Плюва́ти я хоті́в> див. я²;

(10) Плюва́ти я хоті́в (д) див. я²;

(11) Скі́льки хо́чеш (хоч, хо́четься) – вдосталь.

Та не було, видно, ще ні в Антанти, ні в самого чорта таких снарядів, які могли б видовбати хлопців із схованої рідної землі, з портових підвалів та погребів! Бий, сади собі, скільки хочеш, коли снарядів не жалко! (О. Гончар);

Пий, душе, скільки хоч, призволяйся усмак! А любив він гарненько поїсти... (П. Грабовський);

– Дивуєтесь, може, чому мені така фантазія прийшла в голову? Ну, дивуйтеся собі скільки хочеться (Г. Хоткевич);

(12) Хо́чеш не хо́чеш – незалежно від чийогось бажання, через певні обставини; мимоволі.

Трапилося так, що під самим Фастовом обломилася карета і, хочеш не хочеш, довелося заїхати до схизмата (П. Панч);

Хотя́ не хотя́, заст.

Хотя не хотя велика сила росіян переймалася культурою і цивілізацією поляків (О. Кониський);

Хо́чу (хо́чуть, хо́четься і т. ін.) ї́сти, [аж] шку́ра тріщи́ть див. шку́ра;

Чого́ [ті́льки] душа́ бажа́є (хо́че, пра́гне і т. ін.) / забажа́є (захо́че, запра́гне і т. ін.) див. душа́;

Що хо́чеш (хо́четься) див. що¹;

(13) Як собі́ хо́чеш (хо́чете, хо́чте) – незважаючи ні на що.

– От, тату, дали мені жінку, тепер візьміть її собі, бо я з нею не житиму. – Чому ж це так?.. – Як собі хочете, а ми вкупі не будемо... (М. Коцюбинський);

– Головний приз буде мій, це вже як собі хочте (О. Гончар).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. хотіти — (мати бажання) бажати, тягнутися до чогось, (сильно) жадати, прагнути, дамагатися до чогось. Словник синонімів Полюги
  2. хотіти — хоті́ти дієслово недоконаного виду форми 'хоч', 'хочте' є розмовними Орфографічний словник української мови
  3. хотіти — Бажати, мати бажання <�охоту>, с. прагнути, ід. аж дрижати; (від кого) жадати, вимагати; (кому) зичити; (діяти) збиратися, мати намір; хтіти. Словник синонімів Караванського
  4. хотіти — Захотіти, багнути, бажати, бажати, благоволити, волити, воліти, жадати, забагнути, забагти, забажати, забандюрити, забандючити, заблаговолити, зажадати, замірятися, заохочуватися, запрагнути, зволити, згоряти (від нетерплячки), мріяти... Словник синонімів Вусика
  5. хотіти — [хоут’ітие] хочу, хочеиш; нак. хоти, хоут'іт' Орфоепічний словник української мови
  6. хотіти — хотіти: ♦ хто бага́то хоче, ма́ло ма́є не прагни неможливого (Франко) ♦ хто не хоче відда́ти, волів би не бра́ти про людину, яка часто позичає, а не любить віддавати боргу (Франко) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. хотіти — Хочеться, як голому на вулицю. Зовсім не хочеться. Приповідки або українсько-народня філософія
  8. хотіти — хочу, хочеш (розм. хоч), хочемо, хочете (розм. хочте), недок. 1》 чого, з інфін., із спол. щоб, як і без додатка. Мати бажання, охоту до чогось, відчувати потребу в чому-небудь (в їжі, відпочинку і т. ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  9. хотіти — коли́ хо́чеш (хоч, хо́чете), у знач. вставн. словоспол. Уживається для зосередження уваги на чому-небудь і для переконання співбесідника сприймати висловлене саме так. Фразеологічний словник української мови
  10. хотіти — БАЖА́ТИ (висловлювати комусь побажання чого-небудь, мати якісь побажання стосовно когось), ЗИ́ЧИТИ, ЖАДА́ТИ, ЖИ́ЧИТИ діал.; ХОТІ́ТИ (мати якісь побажання щодо когось). — Док.: побажа́ти, пожада́ти рідше. Словник синонімів української мови
  11. хотіти — Хоті́ти, хо́чу, хо́чеш, хо́чуть і хті́ти, хо́чу, хо́чеш, хтять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. хотіти — ХОТІ́ТИ, хо́чу, хо́чеш (розм. хоч), хо́чемо, хо́чете (розм. хочте), недок. 1. чого, з інфін., із спол. щоб, як, і без додатка. Мати бажання, охоту до чогось, відчувати потребу в чому-небудь (в їжі, відпочинку і т. ін.). Словник української мови в 11 томах
  13. хотіти — Хотіти, хо́чу, -чеш гл. Хотѣть, желать. Хочу їсти. Хотів косити. Рудч. Ск. І. 54. Волно Богу що хотіти, то чинити. Ном. № 23. Вмѣсто хочеш, хочете часто сокращенно: хоч, хо́чте. Стоїть вода у сінечках, коли хоч, — напийся. Чуб. V. 170. Словник української мови Грінченка