дієслово
Частина мови, що виражає дію або стан як процес; виконує у реченні роль присудка (т.зв. особові форми); іменні форми д. (інфінітив, дієприкметник, дієприслівник) можуть виконувати у реченні ін. функції; д. має категорії: часу, особи, виду, способу, стану; система змінюваних форм д. називається дієвідміною (кон'югацією).
Джерело:
Універсальний словник-енциклопедія
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дієслово — дієсло́во іменник середнього роду * Але: два, три, чотири дієсло́ва Орфографічний словник української мови
- дієслово — В українській мові існують дві рівнозначні форми дієслів майбутнього часу недоконаного виду: синтетична й аналітична: а) синтетична форма утворюється приєднанням до інфінітива суфікса майбутнього часу -м-... Літературне слововживання
- дієслово — [д'ійеислово] -ва, м. (на) -в'і, мн. -ва, -с'л'іy Орфоепічний словник української мови
- дієслово — -а, с. Частина мови, яка означає поняття дії або стану як процесу і має такі основні граматичні категорії: часу, виду, способу, стану, особи, числа. Безособове дієслово — дієслово, що називає дію або стан, які не можуть бути пов'язані з будь-якою особою чи предметом. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дієслово — Дієсло́во, -ва, -ву; дієслова́, дієслі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- дієслово — ДІЄСЛО́ВО, а, с. Частина мови, яка означає поняття дії або стану як процесу і має такі основні граматичні категорії: часу, виду, способу, стану, особи, числа. Словник української мови в 11 томах