1. Універсальний словник-енциклопедія

кирилиця

Одна з двох найдавніших слов'янських азбук; вважається створеною у колі учнів Кирила і Мефодія у IX-X ст. на основі грец. маюскульного письма; найдавніші пам'ятки з Х ст. (Добруджанський напис, 943; напис царя Самуїла, 993), найдавніші рукописні книги з XI ст. (Супрасльський рукопис); поширена серед пд. та сх. слов'ян, а також румунів (у XIV-XVII ст.); на основі к. склались алфавіти багатьох народів.

Джерело: Універсальний словник-енциклопедія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кирилиця — Азбука; письмо українських книг в Галичині до 70-х років XIX в. [XI] Словник з творів Івана Франка
  2. кирилиця — кири́лиця іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  3. кирилиця — -і, ж. Одна з двох абеток старослов'янської мови, що лягла в основу давньоруського (а згодом українського, російського та білоруського) алфавіту. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. кирилиця — КИРИ́ЛИЦЯ, і, ж. Одна з двох абеток старослов'янської мови, що є основою деяких абеток, перев. слов'янських мов, у тому числі української. Писано кирилицею, може, десь у Підкарпатті, тобто на території сучасної України (П. Словник української мови у 20 томах
  5. кирилиця — • кирилиця - один з двох (див. глаголиця) давньослов'янських алфавітів. Названа на честь творця слов'ян. писемності Кирила (див. Кирило і Мефодій). Більшість учених вважає, що Кирило бл. 863 створив для старослов'янської мови глаголицю, яку в давнину наз. Українська літературна енциклопедія
  6. кирилиця — КИРИ́ЛИЦЯ, і, ж. Одна з двох абеток старослов’янської мови, що лягла в основу давньоруського ( а згодом російського, українського та білоруського) алфавіту. Словник української мови в 11 томах