кирилиця

кири́лиця

• кирилиця

- один з двох (див. глаголиця) давньослов'янських алфавітів. Названа на честь творця слов'ян. писемності Кирила (див. Кирило і Мефодій). Більшість учених вважає, що Кирило бл. 863 створив для старослов'янської мови глаголицю, яку в давнину наз. кириловицею (куриловицею), про що свідчить запис 1097 (дійшов до нас у копії 15 ст.) новгородця Упиря Лихого. Є кілька гіпотез про те, хто створив К. (Кирило, Мефодій, болг. цар Симеон та ін.), але, найімовірніше, К. склав у кін. 9 — на поч. 10 ст. Климент Охридський, учень Кирила і Мефодія. Створено К. на основі унціального (з округлою формою літер) грец.кого письма, з якого взято 24 літери. Для специфічних звуків слов'янської фонетичної системи було винайдено спеціальні знаки, з яких більшість пов'язана з глаголич. літерами. Кожна літера мала свою назву; літери, запозичені з грец. алфавіту, мали (як і в греків) числове значення. Найдавнішою з нині відомих кирилич. пам'яток є напис 931 у скельному монастирі біля с. Крепчі в Болгарії. Найдавнішою датованою кирилич. книгою є Остромирове євангеліє 1056 — 57. До 11 — 12 ст. К. і глаголиця вживалися паралельно, згодом К. витіснила глаголицю. Поширена думка, що К. прийшла до Київ. Русі з Болгарії разом зі старослов'ян. богослужебними книгами після прийняття 988 християнства. Однак кирилич. напис, що зберігся на корчазі з могили побл. с. Гньоздова на Смоленщині, датують 1-ю пол. або 3-ю чвертю 10 ст. Протягом історії К. мінявся тип письма (див. Устав, Півустав, Скоропис, Курсив). Півуставне письмо лягло в основу кириличних друкарських шрифтів. У Росії 1708, за указом Петра I, друкарський кирилич. шрифт спрощено (див. Гражданський шрифт). К. в давнину користувалися всі православні слов'яни, а також румуни (у 19 ст. вони перейшли на лат. алфавіт) та молдавани. Тепер на слов'яно-кириличній графіч. основі (з введенням додаткових літер і діакритич. значків) базуються рос., укр., білорус. болг., серб., макед. алфавіти, а також (через рос.) алфавіти більшості народів СРСР і монг. письмо. Спроби реакційних австро-польс. кіл силоміць запровадити на західноукр. землях (у Галичині в 19 ст., а в Закарпатті на поч. 20 ст.) замість К. лат. алфавіт зазнали краху (Див. "Азбучна війна").

■ Літ.: Черепнин Л. В. Русская палеография. М., 1956; Истрин В. А. 1100 лет славянской азбуки. 863 — 1963. М., 1963; Висоцький С. О. Стародавня слов'янська азбука в Софії Київській. "Вісник Академії наук Української РСР". 1970, № 6; Карский Е. Ф. Славянская кирилловскзя палеографія. М., 1979; Павленко Н. А. История письма. Минск, 1987; Власов В. Г. Славянская азбука и славянские просветители. М., 1989.

В. В. Німчук.