1. Універсальний словник-енциклопедія

умова

В методології фактор, який визначає (у. необхідна) чи робить можливим (у. достатня) виникнення певного стану речей (випадки, явища, стосунки, характеристики і т.п.), а також фактор, який збільшує його ймовірність (у. сприяюча).

Джерело: Універсальний словник-енциклопедія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. умова — умо́ва іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. умова — (між ким) угода, договір; (чиясь) вимога, пропозиція; (попередня) передумова; (задачі) вихідні дані; З. умовляння напучення; мн. УМОВИ, (миру) засади, (життя) обставини, умовини; (залучення до певної сфери) ценз. Словник синонімів Караванського
  3. умова — див. угода Словник синонімів Вусика
  4. умова — [умова] -вие, д. і м. -в'і Орфоепічний словник української мови
  5. умова — УМО́ВА, и, ж. 1. Взаємна усна чи письмова домовленість про що-небудь; угода, договір. – Годі глузувать з чортами. Слова – не полова: Чи забув, яка між нами З тобою умова? (П. Словник української мови у 20 томах
  6. умова — -и, ж. 1》 Взаємна усна чи письмова домовленість про що-небудь; угода, договір. 2》 Вимога, пропозиція, що висуваються однією зі сторін, які домовляються про що-небудь, а також при укладанні угоди, договору. 3》 перев. мн. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. умова — ДОМО́ВЛЕНІСТЬ, УМО́ВА, ЗМО́ВА рідше, УГО́ДА (ВГО́ДА), ЗЛА́ГОДА, УСТАНО́ВА розм., НАМО́ВА розм., ЗМО́ВКА розм. рідше, ВИМО́ВА діал. По всіх питаннях було досягнуто домовленості (А. Словник синонімів української мови
  8. умова — Умо́ва, -ви, -ві; умо́ви, умо́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. умова — УМО́ВА, и, ж. 1. Взаємна усна чи письмова домовленість про що-небудь; угода, договір. — Годі глузувать з чортами. Слова — не полова: Чи забув, яка між нами З тобою умова? (Г.-Арт., Байки.. Словник української мови в 11 томах