дворище

дво́рище

-а, ч.

1》 Те саме, що двір I 1), 5).

2》 Запустіла ділянка, на якій колись була садиба.

3》 іст. В Україні та Білорусії в 14-16 ст. – сімейна, родинна громада.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дворище — дво́рище іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. дворище — Садиба, господарство Словник застарілих та маловживаних слів
  3. дворище — див. оселя Словник синонімів Вусика
  4. дворище — 1. форма колективного землеволодіння, сільське поселення групи споріднених сімей (до 10 селянських господарств) у східнослов'янських народів; до складу... Універсальний словник-енциклопедія
  5. дворище — I. ГРОМА́ДА іст. (поземельне селянське об'єднання в Україні та Білорусії; збори членів такого об'єднання), ОБЩИ́НА, МИР, КОПА́, КУ́ПА (до XVІІ ст.); ДВО́РИЩЕ, ПЕ́ЧИЩЕ (родинне об'єднання); ЗАДРУ́ГА (у південних слов'ян). Словник синонімів української мови
  6. дворище — ДВО́РИЩЕ, а, с. 1. Те саме, що двір¹ 1, 5. — Достану грошенят — у мене буде рай: Будинок, дворище, мальовані ворота (Гл., Вибр., 1957, 171); Була тільки хатка та дворища клапоть, а землю хліборобну наймати доводилось (Гр. Словник української мови в 11 томах
  7. дворище — (давньорус.) Просторий двір з великою спорудою. Характерний для зодчества Київської Русі. Архітектура і монументальне мистецтво
  8. дворище — Дворище, -ща с. Дворище, мѣсто, гдѣ былъ дворъ, усадьба. Із льохів, будинків, стаєнь, із хлопського трупа на дворищі в Рарожинських стала чорна купа. К. Досв. 183. О, панське дворище! бодай нічого доброго в тебе не вступило. МВ. І. 53. Словник української мови Грінченка