дворище

ДВО́РИЩЕ, а, с.

1. Те саме, що двір¹ 1, 5.

— Достану грошенят — у мене буде рай: Будинок, дворище, мальовані ворота (Гл., Вибр., 1957, 171);

Була тільки хатка та дворища клапоть, а землю хліборобну наймати доводилось (Гр., Без хліба, 1958, 151);

Через прохідну будку Висоцький вийшов на широке заводське дворище (Ткач, Черг. завдання, 1951, 84).

2. Запустіла ділянка, на якій у минулому була садиба.

Хата їх так і розвалилась пусткою; ніхто не купив, бо, кажуть, щовечора, як місяць зійде, по тому дворищу тиняється молода Орлиха (Вовчок, І, 1955, 84);

Часто приходить [батько] до Чадака й на старім своїм дворищі днями висиджує, оплакуючи смерть єдиної дочки (Ле, Міжгір’я, 1953, 344).

3. іст. На Україні і в Білорусії в XIV-XVI ст. — сімейна, родинна громада.

Поряд з селянським господарством окремої сім’ї в Київській Русі збереглись в деяких місцях спільні господарства сімейних общин, які об’єднували певну кількість споріднених сімей.. Така сімейна община відома.. у слов’янського населення..; на Балканах її називали задругою, в Росії — печищем і дворищем (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 454);

Великі складні родини — дворища, які об’єднували від 5 до 11 і більше дворів-димів, здебільшого замінялись окремими дворами-димами, що складалися звичайно з двох простих індивідуальних родин (Іст. УРСР, І, 1953, 132).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дворище — дво́рище іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. дворище — -а, ч. 1》 Те саме, що двір I 1), 5). 2》 Запустіла ділянка, на якій колись була садиба. 3》 іст. В Україні та Білорусії в 14-16 ст. – сімейна, родинна громада. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. дворище — Садиба, господарство Словник застарілих та маловживаних слів
  4. дворище — див. оселя Словник синонімів Вусика
  5. дворище — 1. форма колективного землеволодіння, сільське поселення групи споріднених сімей (до 10 селянських господарств) у східнослов'янських народів; до складу... Універсальний словник-енциклопедія
  6. дворище — I. ГРОМА́ДА іст. (поземельне селянське об'єднання в Україні та Білорусії; збори членів такого об'єднання), ОБЩИ́НА, МИР, КОПА́, КУ́ПА (до XVІІ ст.); ДВО́РИЩЕ, ПЕ́ЧИЩЕ (родинне об'єднання); ЗАДРУ́ГА (у південних слов'ян). Словник синонімів української мови
  7. дворище — (давньорус.) Просторий двір з великою спорудою. Характерний для зодчества Київської Русі. Архітектура і монументальне мистецтво
  8. дворище — Дворище, -ща с. Дворище, мѣсто, гдѣ былъ дворъ, усадьба. Із льохів, будинків, стаєнь, із хлопського трупа на дворищі в Рарожинських стала чорна купа. К. Досв. 183. О, панське дворище! бодай нічого доброго в тебе не вступило. МВ. І. 53. Словник української мови Грінченка