дворище

I. ГРОМА́ДА іст. (поземельне селянське об'єднання в Україні та Білорусії; збори членів такого об'єднання), ОБЩИ́НА, МИР, КОПА́, КУ́ПА (до XVІІ ст.); ДВО́РИЩЕ, ПЕ́ЧИЩЕ (родинне об'єднання); ЗАДРУ́ГА (у південних слов'ян). На селі Зобралася громада радить, Кого голить у москалі (Т. Шевченко); — В нашій селянській общині закладена споконвічна основа справедливого устрою... (Ф. Бурлака); Біля зборні зібрався весь мир (М. Коцюбинський); — На копу скликають, на раду громадську, — сказав Максим (І. Франко); Сімейна община відома за етнографічними даними у слов'янського населення;.. на Балканах її називали задругою, в Росії — печищем і дворищем (з журналу).

ДВІР (обнесена огорожею або оточена будівлями ділянка землі коло будинку), ПОДВІ́Р'Я, ДВО́РИЩЕ, НАДВІ́Р'Я, ОБІ́ЙСТЯ діал., ПОДВІ́Р діал. Вони обоє йшли поруч і зайшли в далекий закуток садка, що тягся поза двором палацу. Гризельда зумисне зайшла туди, щоб заглянути в подвір'я (І. Нечуй-Левицький); Вийшла Олександра з панського подвір'я.. — О, — каже, — панське дворище! Бодай нічого доброго зроду-звіку в тебе не вступило (Марко Вовчок); Старий Трохим по надвір'ю, Мов убитий, ходить (Т. Шевченко); Тітчине обійстя прилягає до церковного подвір'я (Є. Гуцало); Приніс мене сивий кінь До дівчини на подвір (пісня).

САДИ́БА (ділянка землі біля будинку, зайнята городом, садом), ДВІР, ДВО́РИЩЕ, ОСЕ́ЛЯ, ОБІ́ЙСТЯ, СЕЛИ́ТЬБА заст., ОСА́Д заст., МИ́ЗА, ҐРАЖДА́ діал., ОСЕ́ДОК діал., ОСІ́ДИЩЕ діал., ОСЕРЕ́ДОК діал. Зручне місце для садиби обрав колись його дід (А. Хижняк); Хай ще дістає він часом від матері запотиличника, але має і відповідну шану як хазяїн двора (О. Гончар); На вигоні понад балкою.. росло кілька груш і берестів: видко було, що колись була тут оселя (О. Стороженко); У неї була і хата, славна і селитьба (Марко Вовчок).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дворище — Дворище, -ща с. Дворище, мѣсто, гдѣ былъ дворъ, усадьба. Із льохів, будинків, стаєнь, із хлопського трупа на дворищі в Рарожинських стала чорна купа. К. Досв. 183. О, панське дворище! бодай нічого доброго в тебе не вступило. МВ. І. 53. Словник української мови Грінченка
  2. дворище — дво́рище іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  3. дворище — -а, ч. 1》 Те саме, що двір I 1), 5). 2》 Запустіла ділянка, на якій колись була садиба. 3》 іст. В Україні та Білорусії в 14-16 ст. – сімейна, родинна громада. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. дворище — 1. форма колективного землеволодіння, сільське поселення групи споріднених сімей (до 10 селянських господарств) у східнослов'янських народів; до складу... Універсальний словник-енциклопедія
  5. дворище — ДВО́РИЩЕ, а, с. 1. Те саме, що двір¹ 1, 5. — Достану грошенят — у мене буде рай: Будинок, дворище, мальовані ворота (Гл., Вибр., 1957, 171); Була тільки хатка та дворища клапоть, а землю хліборобну наймати доводилось (Гр. Словник української мови в 11 томах
  6. дворище — див. оселя Словник синонімів Вусика
  7. дворище — Садиба, господарство Словник застарілих та маловживаних слів
  8. дворище — (давньорус.) Просторий двір з великою спорудою. Характерний для зодчества Київської Русі. Архітектура і монументальне мистецтво