задзвонити
задзвони́ти
-дзвоню, -дзвониш, док.
1》 у що, чим і без додатка. Почати дзвонити, утворюючи звуки дзвона, дзвінка.
|| на що, до чого. Почати бити у дзвони, сповіщаючи про церковну службу.
|| Дзвінко заспівати (про птахів).
|| перен., розм. Почати широко оповіщати про кого-, що-небудь.
2》 Видати звуки, схожі на дзвін; подзвонити, дзенькнути.
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- задзвонити — задзвони́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- Задзвонити — Зателефонувати Неправильно-правильно
- задзвонити — Задзвони́ти, -воню́, -во́ниш, -во́нять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- задзвонити — ЗАДЗВОНИ́ТИ, дзвоню́, дзво́ниш, док. 1. у що, чим і без додатка. Почати дзвонити, утворюючи звуки дзвона, дзвінка. У труби затрубили, У дзвони задзвонили, Вдарили з гармати. Знаменами, бунчугами Гетьмана укрили (Шевч., II, 1963, 159); — Вйо, коні!... Словник української мови в 11 томах
- задзвонити — Задзвонити, -ню́, -ниш гл. Зазвонить. Котл. Ен. II. 30. В неділеньку рано задзвонили дзвони. Мет. 95. Словник української мови Грінченка